Тунець на обід — чи їмо ми разом із рибою ртуть?

Мета дослідження: Споживання людьми рибного білка, зокрема консервованого тунця, постійно зростає в усьому світі. Однак є певні побоювання щодо можливого впливу підвищених концентрацій металів у консервованому тунці.

Результати: Для дітей ці показники становили 7.23E-05 для Al і 2.91E-08 для Cr. THQ і загальний цільовий коефіцієнт небезпеки (TTHQ) були ≤1.0 для дорослих і дітей, які споживали продукт. Додатковий довічний ризик розвитку раку (ILCR) через As становив 3.21E-5 для дорослих і 4.18E-5 для дітей. Дорослі й діти в Ірані, які споживають консервований тунець, не мають неканцерогенного ризику, але мають канцерогенний ризик через As.

Мета дослідження: Щоб зіставити ризики й користь споживання риби, у рибопродуктах визначили вміст селену, жирних кислот (DHA + EPA) і ртуті. Проаналізовані продукти: консервований тунець, заморожений тунець (Thunnus albacares), копчений смугастий марлін (Tetrapturus audax), свіжа тихоокеанська макрель (Scomberomorus sierra), свіжа корифена (Coryphaena hippurus), свіжа тиляпія (Gerres cinereus) і свіжий плямистий скалозуб (Sphoeroides annulatus).

Результати: Вміст EPA + DHA становив від 1.16 до 10.72 mg g-1. Споживання EPA + DHA було на рівні рекомендованої добової норми або вище; споживання Hg було нижчим за референтну дозу, але споживання Se було нижчим за рекомендовані значення для різних груп населення. За показником HBVSe рибопродукти мали позитивні значення, тобто були корисними харчовими продуктами. З огляду на взаємодію Hg і Se та рівень споживання рибопродуктів ризик для споживачів становив менше одного відсотка.

Мета дослідження: Біодоступну частку Hg у рибі й морепродуктах, які зазвичай входять до середземноморського раціону, оцінювали за допомогою трьох різних методів лабораторного вилучення. Кожен метод дав різні результати, що свідчить про відсутність універсальної методики оцінювання біодоступності ртуті (Hg) у цих продуктах.

Результати: Серед трьох перевірених методів найбільшу біодоступність Hg для споживачів показав Уніфікований метод оцінювання біодоступності (UBM). Перевірені способи приготування (смаження, приготування на грилі й на парі) значно зменшували біодоступну частку. Результати свідчать, що біодоступна Hg у спожитій рибі й морепродуктах значно нижча за рівні, встановлені чинним законодавством щодо оцінювання ризиків для безпеки. Ці результати підкреслюють важливість включення вимірювань біодоступності до законодавства з безпеки харчових продуктів.

Мета дослідження: У консервованій рибі на ринку Гани визначили концентрації загальної ртуті (Hg), кадмію (Cd) і свинцю (Pb). Загальну ртуть визначали автоматичним аналізатором ртуті, а рівні кадмію та свинцю — методом атомно-абсорбційної спектрофотометрії з полум’ям.

Результати: Загальну ртуть визначали автоматичним аналізатором ртуті, а рівні кадмію та свинцю — методом атомно-абсорбційної спектрофотометрії з полум’ям. Вміст металів у зразках, виражений у μg g(-1) (волога маса), становив від <0.01 до 0.20, у середньому 0.03 для ртуті; від <0.01 до 0.45, у середньому 0.34 для кадмію; і від <0.01 до 1.44, у середньому 0.72 для свинцю. Результати свідчать, що концентрації цих токсичних металів у консервованій рибі на ринку Гани значно нижчі за допустимі рівні FAO/WHO. Отже, з огляду на попередньо встановлену допустиму тижневу норму споживання (PTWI) Hg, Pb і Cd, отримані в цьому дослідженні рівні навряд чи становлять значне джерело впливу на населення за помірного споживання.

Мета дослідження: Гістамін — одна з найважливіших проблем для здоров’я, пов’язаних зі споживанням консервованого тунця, через можливі алергічні й анафілактичні реакції у споживачів. Хоча вміст гістаміну в тунці в Ірані досліджували в кількох роботах, остаточних висновків поки немає.

Результати: Середня поширеність гістаміну становила 9.19% (95%; ДІ — від 6.88 до 11.5%). 95% значення цільового коефіцієнта небезпеки для дорослих споживачів було розраховано як 0.10. У всіх дослідженнях, проведених в Ірані, концентрація гістаміну в консервованому тунці була нижчою за стандарт FDA. Оцінювання ризику для здоров’я показало, що для дорослих в Ірані ризик через гістамін від споживання консервованого тунця низький (цільовий коефіцієнт небезпеки < 1).

Мета дослідження: Ртуть (Hg) — токсичний елемент, який накопичується у водних організмах і становить загрозу для здоров’я через споживання морепродуктів. У цьому дослідженні визначили загальну Hg у консервованому тунці в олії, придбаному в супермаркетах Столичного округу Кіто, Еквадор.

Результати: Середні концентрації Hg становили 0.22 ± 0.10 mg/kg, 0.63 ± 0.10 mg/kg і 0.36 ± 0.15 mg/kg для марок A, B і C відповідно. Усі значення відповідали міжнародним нормам безпеки, однак неканцерогенний ризик (HQ > 1), пов’язаний із впливом метилртуті від марки C, перевищував референтний поріг, встановлений Агентством з охорони довкілля США. Рекомендовану тижневу кількість тунця, щоб уникнути ризику для здоров’я, оцінили у 106 g (діти) і 512 g (дорослі) для марки A; 26 g і 126 g для марки B; 64 g і 307 g для марки C відповідно.

Мета дослідження: Попри користь для здоров’я, споживання риби створює ризик впливу токсичних речовин. У 20 видах риби, доступних на польському ринку, визначили концентрації токсичних металів.

Результати: Лише в тунці показник THQ для MeHg удвічі перевищував рекомендоване безпечне значення. Високий вміст метилртуті та високий THQ у тунці свідчать, що споживання цієї риби слід обмежити. За останнє десятиліття рівні токсичних металів у рибі на польському ринку залишалися стабільними. Єдиною значною зміною стало підвищення рівнів THg і MeHg у тунці.

Мета дослідження: У цьому дослідженні оцінювали концентрації мінералів і важких металів у консервованих продуктах із тунця, доступних на турецькому ринку, з особливою увагою до впливу середовища пакування (води, олії та соусу) на розподіл елементів. Загалом з провінції Ван, Туреччина, зібрали 105 зразків консервованого тунця: однакову кількість продуктів у воді, олії та соусі (n = 35 для кожного виду).

Результати: Концентрації миш’яку становили від 0.31 до 7.08 mg/kg (загальне середнє: 1.49 mg/kg); його часто виявляли в усіх видах пакування (у 74–100% зразків). Усі зразки відповідали нормативним обмеженням щодо свинцю й олова. Оцінювання ризику для здоров’я на основі розрахованого добового споживання та цільового коефіцієнта небезпеки вказало на можливий неканцерогенний ризик через вплив миш’яку, тоді як ризик від ртуті наближався до порогового значення, особливо для тунця в олії. Метод ICP-MS, перевірений за допомогою сертифікованого стандартного зразка та процедур контролю якості, продемонстрував достатню чутливість і надійність для аналізу елементів у консервованих продуктах із тунця та дає змогу оцінювати безпеку харчових продуктів на турецькому ринку морепродуктів.