Високий рівень інсуліну — чи шкідливіший він за цукор?

Мета дослідження: Споживання підсолоджених цукром напоїв (SSB), до яких належать газовані напої, фруктові напої, холодний чай, а також енергетичні напої й вітамінізована вода, зросло в усьому світі. Регулярне споживання SSB пов’язували з набором ваги та ризиком надмірної ваги й ожиріння, однак роль SSB у розвитку пов’язаних із ними хронічних метаболічних захворювань, таких як метаболічний синдром і діабет 2-го типу, досі не оцінювали кількісно.

Результати: За даними цих досліджень, у яких взяли участь 310,819 осіб і було зареєстровано 15,043 випадки діабету 2-го типу, ризик розвитку діабету 2-го типу в людей із найвищим рівнем споживання SSB (найчастіше 1–2 порції на день) був на 26% вищим, ніж у людей із найнижчим рівнем споживання (жодної порції або <1 порції на місяць) (відносний ризик [RR] 1.26 [95% CI 1.12-1.41]). У дослідженнях метаболічного синдрому, до яких увійшли 19,431 учасник і 5,803 випадки, об’єднаний RR становив 1.20 [1.02-1.42]. Крім набору ваги, вище споживання SSB пов’язане з розвитком метаболічного синдрому та діабету 2-го типу. Ці дані є емпіричним підтвердженням того, що споживання SSB слід обмежити, аби зменшити пов’язаний з ожирінням ризик хронічних метаболічних захворювань.

Мета дослідження: Інсулін, окрім контролю рівня глюкози в крові, відіграє роль у поглинанні ліпідів, ліполізі та ліпогенезі. Надмірний рівень інсуліну в крові пов’язаний зі збільшенням жирової тканини й ожирінням, однак причинна роль гіперінсулінемії в розвитку ожиріння у ссавців залишається предметом дискусій: багато дослідників вважають її наслідком інсулінорезистентності.

Результати: Надмірний рівень інсуліну в крові пов’язаний зі збільшенням жирової тканини й ожирінням, однак причинна роль гіперінсулінемії в розвитку ожиріння у ссавців залишається предметом дискусій: багато дослідників вважають її наслідком інсулінорезистентності. Нещодавно з’явилися дані про те, що цілеспрямоване зниження гіперінсулінемії може запобігати ожирінню та допомагати позбутися його в моделях на тваринах. Наші експерименти та роботи інших дослідників у цій галузі ставлять під сумнів усталену думку, що гіперінсулінемія є реакцією на ожиріння та/або інсулінорезистентність. У цьому огляді ми розглядаємо доклінічні дані в контексті ширшої наукової літератури та обмірковуємо можливість застосування альтернативних підходів до лікування ожиріння в клінічній практиці.

Мета дослідження: Фактори способу життя, що підвищують ризик діабету, пов’язані з вищим базальним рівнем інсуліну (гіперінсулінемією). Вищий рівень інсуліну передбачає подальший розвиток ожиріння в дітей і підлітків. Імовірно, гіперінсулінемія причинно сприяє росту жирової тканини, оскільки медикаментозне зниження секреції інсуліну зменшує масу тіла людей з ожирінням.

Результати: Генетичне вимкнення копій гена інсуліну в мишей також знижує системний рівень інсуліну та запобігає ожирінню, спричиненому дієтою з високим вмістом жирів, або полегшує його. Гіперінсулінемія спричиняє набір ваги через фізіологічні властивості інсуліну. Рівень інсуліну на верхній межі норми або трохи підвищений достатній, щоб пригнічувати ліполіз і стимулювати ліпогенез в адипоцитах. Для впливу інсуліну на транспорт глюкози або її вироблення печінкою потрібен рівень гормону, відповідно, у шість або два рази вищий. Тож доцільно рекомендувати такий спосіб життя, що допомагає уникати високого рівня інсуліну й обмежити анаболічну активність жирової тканини.

Мета дослідження: Гіперінсулінемія є ранньою ознакою інсулінорезистентності (IR), але причинно-наслідковий зв’язок між ними ще належить встановити. У цій роботі ми за допомогою відбору особин з екстремальними ознаками та глибокого секвенування виявили мутацію з передчасним утворенням стоп-кодону (K410X) у гені протеїнкінази D2 (PRKD2) у двох резус-макак з надзвичайно високим рівнем інсуліну, інсулінорезистентністю та метаболічними порушеннями.

Результати: Ця мутація знижує рівень PRKD2 як на рівні мРНК, так і на рівні білка. Використовуючи модель мишей із нокаутом PRKD2, ми показали, що видалення PRKD2 запускає гіперінсулінемію, яка передує інсулінорезистентності та метаболічним порушенням у мишей без PRKD2. Дефіцит PRKD2 посилює секрецію інсуліну β-клітинами, збільшуючи експресію та активність кальцієвих каналів L-типу, а згодом — і надходження Ca2+, спричинене високим рівнем глюкози та деполяризацією мембрани. Загалом ці результати свідчать, що зниження рівня PRKD2 бере участь у розвитку гіперінсулінемії, яка, своєю чергою, призводить до інсулінорезистентності й метаболічних порушень.

Мета дослідження: Вплив дієти на інсулінорезистентність (IR) при синдромі полікістозних яєчників (СПКЯ) є предметом дискусій. Тому ми провели систематичний огляд і метааналіз, щоб з’ясувати, чи може дієта зменшити IR у жінок із СПКЯ, а також надати оптимальні й точні рекомендації щодо харчування для клінічної практики.

Результати: Загалом було включено 19 досліджень (1193 учасниці). Аналіз показав, що дієта істотно пов’язана з поліпшенням IR і складу тіла (наприклад, показників за моделлю оцінки гомеостазу інсулінорезистентності, рівня інсуліну натще, глюкози плазми натще, індексу маси тіла [BMI], ваги та окружності талії) у пацієнток із СПКЯ. Дієта DASH (дієтичний підхід до зупинення гіпертензії) і дієти з обмеженням калорій можуть бути оптимальним вибором для зниження IR і поліпшення складу тіла відповідно в людей із СПКЯ. Крім того, ефект залежав від тривалості лікування: що довше воно тривало, то більше було поліпшення. Порівняно з метформіном дієта також сприяла більшому схудненню (зокрема, зниженню BMI та ваги) і так само впливала на регуляцію інсуліну. Загалом наші результати свідчать, що дієта є ефективним, прийнятним і безпечним способом полегшення IR, а всім пацієнткам із СПКЯ слід надавати професійні рекомендації щодо харчування.

Мета дослідження: Метаболічно асоційована стеатотична хвороба печінки (MASLD) дуже поширена серед людей із цукровим діабетом 2-го типу (T2DM), значною мірою через спільні метаболічні фактори ризику, як-от інсулінорезистентність та ожиріння. Метою цього дослідження було вивчити зв’язок між цими показниками та ймовірністю MASLD у дорослих із T2DM.

Результати: З урахуванням способу життя та метаболічних змінних відношення шансів MASLD у найвищому квартилі EDIR становило 7.81 (p = 0.001), для ELIH — 8 (p < 0.001), а для ELIR — 3.21 (p = 0.032). Для EDIH значущого зв’язку не виявлено. Харчові звички та спосіб життя з вищим інсуліногенним потенціалом можуть підвищувати ризик MASLD у людей із T2DM. Ці результати підкреслюють важливість стратегій харчування, що впливають на рівень інсуліну, для профілактики й лікування ускладнень із боку печінки в цій групі підвищеного ризику.

Мета дослідження: Оцінити дію бексагліфлозину на контроль інсуліну в коней зі спонтанно наявним порушенням його регуляції.

Результати: Середні рівні інсуліну у спокої, максимальні рівні (Cmax) та площа під кривою (AUC) були нижчими після BEXA06 (у спокої — 17.6 μIU/mL [95% CI, 5.3 to 29.9 μIU/mL]; Cmax — 48.4 μIU/mL [95% CI, 24.0 to 72.8 μIU/mL]; AUC — 4,084.0 μIU/mL*min [95% CI, 1,944.4 to 6,223.5 μIU/mL*min]), ніж після плацебо (у спокої — 53.9 μIU/mL [95% CI, 35.0 to 72.7 μIU/mL]; Cmax — 90.9 μIU/mL [95% CI, 65.0 to 116.9 μIU/mL]; AUC — 9,146.3 μIU/mL*min [95% CI, 6,428.9 to 11,863.7 μIU/mL*min]), але не після BEXA03. Після лікування BEXA06 у деяких коней спостерігали легку гіпертригліцеридемію (n = 5), однак середній рівень тригліцеридів у спокої після BEXA06 (49 mg/dL; 95% CI, 30 to 67 mg/dL) не був значно вищим, ніж без лікування (32 mg/dL; 95% CI, 26 to 38 mg/dL). Бексагліфлозин (0.06 mg/kg, PO, q 24 h) контролював рівень інсуліну, мінімально впливаючи на тригліцериди в сироватці крові арабських коней зі спонтанно наявним порушенням регуляції інсуліну.

Мета дослідження: Інгібітори натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу (SGLT2) є перспективними препаратами для лікування гіперінсулінемії в коней із порушенням регуляції інсуліну (ID). Порівняти короткостроковий вплив інгібітора SGLT2 канагліфлозину та плацебо на реакцію рівнів глюкози й інсуліну під час перорального тесту з цукром (OST) і тесту з кормом на основі грубих кормів (FCT), а також оцінити побічні ефекти.

Результати: Пікові рівні інсуліну (μIU/mL) під час OST і FCT були нижчими після лікування канагліфлозином у дозах 0.6 і 1.2 mg/kg, ніж після плацебо (P ≤ .01); OST: 122.0 (96.6-154.0) і 108.6 (85.6-137.8) проти 288.7 (227.1-366.9); FCT: 78.3 (37.6-162.9) і 54.2 (25.7-114.5) проти 140.3 (68.5-287.3). Канагліфлозин дозозалежно підвищував рівень тригліцеридів (P ≤ .01). Після лікування рівні тригліцеридів становили 0.5 (0.4-0.8), 1.3 (0.9-2.0) і 2.9 (1.9-4.4) mmol/L у групах плацебо, 0.6 mg/kg і 1.2 mg/kg відповідно. Канагліфлозин ефективно знижує гіперінсулінемію в коней із порушенням регуляції інсуліну, але спричиняє дозозалежне підвищення рівня тригліцеридів.