Більше руху проти ожиріння — чи справді спортзал переможе виделку?

Мета дослідження: Уточнити залежність між обсягом аеробних вправ і показниками жирової тканини.

Результати: Загалом до аналізу включили 116 рандомізованих клінічних досліджень за участю 6880 людей (4199 [61%] жінок; середній [SD] вік — 46 [13] років) із надмірною вагою або ожирінням. Кожні 30 хвилин аеробних вправ на тиждень були пов’язані зі зменшенням маси тіла на 0,52 кг (95% ДІ, від -0,61 до -0,44 кг; n = 109 досліджень, GRADE = помірна впевненість), окружності талії на 0,56 см (95% ДІ, від -0,67 до -0,45 см; n = 62 дослідження, GRADE = висока впевненість), частки жиру в тілі на 0,37% (95% ДІ, від -0,43% до -0,31%; n = 65 досліджень, GRADE = помірна впевненість), а також площі вісцеральної жирової тканини (середня різниця — -1,60 см2 [95% ДІ, від -2,12 до -1,07 см2]; n = 26 досліджень, GRADE = висока впевненість) і підшкірної жирової тканини (середня різниця — -1,37 см2 [95% ДІ, від -1,82 до -0,92 см2]; n = 27 досліджень, GRADE = помірна впевненість).

Мета дослідження: Метою цього дослідження було порівняти вплив двох програм аеробних вправ різної інтенсивності на витрати енергії.

Результати: Загалом обстежили 82 пацієнтів (56% жінок), а 71 пацієнта (55% жінок) розподілили до групи HIIT/MICT (n = 37) або MICT (n = 34). Аналіз за протоколом показав, що EEDE збільшилися на 10% (95% ДІ: 3%–17%) у групі HIIT/MICT (n = 16) і на 7,5% (95% ДІ: 4%–10%) у групі MICT (n = 24); різниці між групами не було. За результатами аналізу за протоколом на 8–16-му тижнях, у групі HIIT/MICT збільшення EEDE було значно більшим, ніж у групі MICT. Метаболізм у стані спокою не змінився в жодній із груп. HIIT/MICT і MICT були пов’язані зі значним зниженням ваги — відповідно на 5 кг і 2 кг. Пацієнти, які завершили 24-тижневу комбіновану програму HIIT/MICT, не досягли більшого показника EEDE порівняно з тими, хто завершив 24-тижневу програму MICT. У середньому учасники групи HIIT/MICT схудли на 3 кг більше, ніж учасники групи MICT.

Мета дослідження: Синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) — одне з найпоширеніших ендокринних захворювань. Є дані, що фізичні тренування позитивно впливають на поліпшення чинників, пов’язаних із розвитком захворювання, у жінок із СПКЯ. Водночас деякі дослідження повідомляли про подібний вплив аеробних і силових вправ або про відсутність впливу вправ на поліпшення цих чинників.

Результати: Із 1140 досліджень критеріям включення відповідали 19. Результати показали, що аеробні вправи помірної інтенсивності ефективно знижують ІМТ порівняно з відсутністю втручання та йогою. Інші види вправ не призводили до зменшення маси тіла. Крім того, вправи не впливали на рівень статевих гормонів і регулярність менструацій. Було зроблено висновок, що аеробні вправи помірної інтенсивності найефективніше знижують ІМТ у жінок із СПКЯ. Через обмеження, пов’язані з малою вибіркою та відсутністю аналізу підгруп і аналізу чутливості, результати дослідження засвідчили, що аеробні вправи помірної інтенсивності найефективніше знижують ІМТ, а інші види вправ неефективні. Жінкам із СПКЯ рекомендують аеробні вправи помірної інтенсивності для зниження ІМТ.

Мета дослідження: Довгостроковий вплив цілеспрямованого схуднення на серцево-судинні події залишається невідомим. Ми описуємо зміни маси тіла та чинників серцево-судинного ризику за 12 місяців у дослідженні PREvención con DIeta MEDiterránea (PREDIMED)-Plus, яке було розроблене для оцінки довгострокової ефективності інтенсивного втручання у спосіб життя з метою первинної профілактики серцево-судинних захворювань.

Результати: Зміни в харчуванні та фізичній активності відбувалися в очікуваному напрямку, зі значним поліпшенням у групі втручання (IG) порівняно з контрольною групою (CG). Через 12 місяців учасники IG втратили в середньому 3,2 кг порівняно з 0,7 кг у CG (P < 0,001); середня різниця становила -2,5 кг (95% ДІ від -3,1 до -1,9). Втрати маси тіла на ≥5% досягли 33,7% учасників IG порівняно з 11,9% у CG (P < 0,001). Порівняно з CG у учасників IG значно поліпшилися чинники серцево-судинного ризику, зокрема окружність талії, рівень глюкози натще, тригліцеридів і холестерину HDL (P < 0,002). Зменшення інсулінорезистентності, HbA1c і рівнів лептину, інтерлейкіну-18 та MCP-1 у крові було більшим в учасників IG, ніж CG (P < 0,05). Учасники IG із предіабетом або діабетом значно поліпшили контроль глікемії та чутливість до інсуліну, а також рівні тригліцеридів і холестерину HDL порівняно з учасниками CG.

Мета дослідження: Сиртуїни SIRT1 і SIRT3 беруть участь у контролі клітинних процесів, що підтримують метаболічний гомеостаз. Метою цього дослідження було визначити вплив 6-місячної програми аеробних тренувань і схуднення та гіперінсулінемії на експресію SIRT1 і SIRT3 у скелетних м’язах, а також порівняти їхню експресію в чоловіків і жінок.

Результати: Ця зміна базового рівня SIRT1 не була пов’язана зі змінами VO2max, M чи жирової маси, а також не відрізнялася за статтю. Після EX + WL стимуляція інсуліном підвищувала експресію SIRT1 (P < 0,001) та PGC1-α (P < 0,01) (після втручання: інсулін — базовий рівень). Статеві відмінності в рівнях цих сиртуїнів не впливали на зміни після EX + WL. Після довготривалої комбінованої програми фізичних вправ і схуднення рівень SIRT1 у скелетних м’язах людей середнього та старшого віку знижується.

Мета дослідження: Обмежені знання про психологічні чинники, пов’язані зі схудненням, зумовлюють тривалі невдачі поведінкових методів лікування ожиріння, які виходять за межі короткострокового періоду. Метою дослідження було допомогти фахівцям охорони здоров’я краще проводити втручання щодо ожиріння, поглибивши знання про чинники, які пов’язують фізичні вправи з підтриманням зниженої маси тіла.

Результати: Поліпшення настрою, саморегуляції харчування та маси тіла були значно вираженішими в очній групі. Зв’язок між бінарним показником — виконанням щонайменше 3 тренувань на тиждень або невиконанням цієї умови — і зміною маси тіла за 6 місяців перестав бути значущим, коли по черзі врахували посередницькі чинники: зміни негативного настрою та саморегуляції харчування. Зв’язки за схемами «фізичні вправи → зменшення негативного настрою → поліпшення саморегуляції харчування → зниження маси тіла» за 6, 12 і 24 місяці були значущими. Саморегуляція фізичних вправ на третьому місяці істотно впливала на зв’язок між зміною настрою та зміною саморегуляції харчування. На основі виявлених зв’язків було розроблено масштабований зміст і основні напрями лікування ожиріння. Це може допомогти фахівцям охорони здоров’я в роботі з лікування ожиріння.