Солодощі та мозок — чому після цукру нам хочеться ще?

Мета дослідження: Залежність від цукру, що характеризується надмірним потягом до продуктів із високим вмістом цукру, є серйозною проблемою для здоров’я сучасного суспільства. Подібність між цукровою та наркотичною залежністю привернула увагу й спонукала до масштабних досліджень неврологічних механізмів, що лежать в їхній основі.

Результати: Споживання великої кількості цукру активує систему винагороди мозку — механізм позитивного підкріплення, до якого належать дофамінова й ендорфінова системи, пов’язані із задоволенням і насолодою. Тривале споживання продуктів із високим вмістом цукру може змінити роботу цих систем, посилити потяг до цукру й призвести до залежності від нього. Апетит регулюють складні нейронні шляхи, зокрема ті, що проходять через префронтальну кору, мигдалеподібне тіло й гіпоталамус. Тому порушення роботи цих ділянок може призвести до надмірного споживання цукру й імпульсивності. Залежність від цукру також негативно впливає на фізичне здоров’я: високе споживання цукру тісно пов’язане з ожирінням, діабетом, серцево-судинними та іншими захворюваннями. Залежність від цукру може призвести до набору ваги й порушень обміну речовин, а вони, своєю чергою, підвищують ризик цих захворювань. Основними методами лікування залежності від цукру є фармакологічні та психологічні втручання.

Мета дослідження: Мета — оглянути дослідження, у яких перевіряють обґрунтованість аналогії між наркотиками, що викликають залежність, як-от кокаїн, і надзвичайно привабливими для споживання продуктами, зокрема тими, що містять багато доданого цукру (тобто сахарози).

Результати: Наявні дані про людей свідчать, що цукор і солодкий смак можуть викликати відчуття винагороди й потяг, порівнювані за силою з тими, які спричиняють наркотики, що викликають залежність. Хоча ці дані обмежені через складність порівняння різних видів винагороди й психологічного досвіду людей, їх підтверджують нещодавні експериментальні дослідження цукру та винагороди від солодкого на лабораторних щурах. Загалом ці дослідження показали, що цукор і солодке можуть не лише замінювати наркотики, що викликають залежність, як-от кокаїн, а й бути привабливішими та приносити більше задоволення. На нейробіологічному рівні нейронні механізми винагороди від цукру й солодкого, схоже, стійкіші, ніж механізми винагороди від кокаїну (тобто вони менш схильні до порушень функціонування). Можливо, це відображає минулий еволюційний відбір, який сприяв пошуку й споживанню продуктів із високим вмістом цукру та калорій.

Мета дослідження: У дослідженнях на тваринах виявлено, що цукор спричиняє більше симптомів, ніж потрібно для того, щоб вважати його речовиною, яка викликає залежність. Дані про тварин показали значний збіг між споживанням доданого цукру та ефектами, подібними до дії наркотиків, зокрема нападами переїдання, потягом, толерантністю, синдромом відміни, перехресною сенсибілізацією, перехресною толерантністю, перехресною залежністю, відчуттям винагороди й опіоїдними ефектами.

Результати: У дослідженнях на тваринах виявлено, що цукор спричиняє більше симптомів, ніж потрібно для того, щоб вважати його речовиною, яка викликає залежність. Дані про тварин показали значний збіг між споживанням доданого цукру та ефектами, подібними до дії наркотиків, зокрема нападами переїдання, потягом, толерантністю, синдромом відміни, перехресною сенсибілізацією, перехресною толерантністю, перехресною залежністю, відчуттям винагороди й опіоїдними ефектами. Залежність від цукру, схоже, є залежністю від природних ендогенних опіоїдів, які вивільняються після його споживання. Дані літератури про тварин і людей засвідчують значну подібність і збіг між наркотиками, що викликають залежність, і цукром — як з погляду нейрохімії мозку, так і з погляду поведінки.

Мета дослідження: [Avena, N.M., Rada, P., Hoebel B.G., 2007. Докази залежності від цукру: поведінкові та нейрохімічні ефекти періодичного надмірного споживання цукру.

Результати: Ці типи поведінки пов’язують із нейрохімічними змінами в мозку, які також виникають під дією наркотиків, що викликають залежність. Нейронні адаптації охоплюють зміни зв’язування дофамінових і опіоїдних рецепторів, експресії мРНК енкефаліну, а також вивільнення дофаміну й ацетилхоліну в прилеглому ядрі. Дані підтверджують гіпотезу, що за певних обставин у щурів може розвинутися залежність від цукру. Як свідчить література про розлади харчової поведінки й ожиріння, це може стосуватися й деяких станів у людей.

Мета дослідження: Ефективність лікування ожиріння залишається низькою, а останнім часом харчову залежність визначили як один із чинників, що лежать в основі цього стану та мають значення для лікування. Зокрема, нинішні методи лікування зосереджені на зменшенні споживання їжі й збільшенні фізичної активності, тоді як втручання при залежності охоплюють поведінкову терапію, утримання від певних продуктів і заходи щодо зміни середовища, як-от оподаткування, обмеження реклами та регулювання шкільного меню.

Мета дослідження: Споживання підсолоджених цукром напоїв пов’язане з набором ваги як у дітей, так і в дорослих. На кількість спожитого впливають не лише чинники середовища, як-от доступність їжі, а й психологічні змінні, зокрема настрій. У цьому дослідженні ми зосередилися на миттєвому зв’язку між відчуттям самотності й потягом до підсолоджених цукром напоїв у підлітків, а також вивчили роль функціонування сім’ї як можливого модератора цього зв’язку.

Результати: Результати свідчать, що самотність у підлітків була пов’язана з невеликим посиленням потягу до підсолоджених цукром напоїв. Важливо, що цей зв’язок зберігався після врахування негативних емоцій, що вказує на окрему роль самотності. Однак позитивне функціонування сім’ї не послаблювало зв’язку між самотністю й потягом до підсолоджених цукром напоїв. Самотність окремо сприяє потягу до таких напоїв. Водночас функціонування сім’ї не зменшувало вплив самотності на цей потяг у підлітків.

Мета дослідження: Метою цього дослідження було оцінити антропометричні показники, споживання їжі й потяг до певних продуктів протягом менструального циклу в студенток факультету харчування.

Результати: Потяг до продуктів із високим вмістом цукру, солі й жиру, як-от шоколаду, випічки, снеків і десертів, був сильнішим (p < 0.05) у передменструальний період, хоча це не супроводжувалося ані вищим споживанням енергії, ані зміною розподілу макронутрієнтів. У лютеїнову фазу спостерігалося вище споживання вуглеводів, білків, клітковини й кальцію, однак статистично значущої різниці між групами не було. Не виявлено відмінностей ані в споживанні будь-якої групи продуктів, ані в антропометричних показниках (p > 0.05). Потяг студенток до певних продуктів відрізнявся залежно від фази менструального циклу, однак відмінностей у споживанні їжі й антропометричних показниках не було.

Мета дослідження: Передумови та мета: Потяг до їжі часто виникає щодо дуже привабливих продуктів із високим вмістом цукру та/або жиру. Харчові стимули можуть сильно посилювати потяг до їжі, а підвищена реактивність на такі стимули пов’язана з розладами харчової поведінки й ожирінням.

Результати: Полоскання рота спричинило стійке посилення потягу до їжі, яке досягло максимуму після харчових стимулів. Рівень глюкози в міжклітинній рідині протягом періодів після випробування (інкрементальна площа під кривою, iAUC) був значно вищим у день випробування з полосканням, ніж у день випробування зі споживанням напою. Це може свідчити про вище споживання вуглеводів/цукру після випробування з полосканням, тоді як у цьому випробуванні рівень потягу був пов’язаний із iAUC. Висновки: Результати свідчать, що смак/аромат у поєднанні з харчовими стимулами може створювати сигнал помилки, який відчувається як потяг до їжі, тоді як споживання цукру разом із відповідними фізіологічними реакціями зменшує цей сигнал і послаблює потяг. Ці результати підкреслюють важливість невідповідності між сенсорними сигналами й обміном речовин у формуванні потягу до їжі.

Мета дослідження: Ожиріння як захворювання, пов’язане з порушенням енергетичної регуляції, охоплює метаболічні, гормональні й нейронні чинники, взаємозв’язок яких називають «віссю кишківник—мозок». Мета цього огляду — узагальнити клінічні дані про фізіологічні, об’єктивні та суб’єктивні зміни харчової поведінки під час застосування аналогів кишкових гормонів і NB-ER, а також розглянути механізми, що обґрунтовують комбіноване використання цих препаратів для впливу на кілька шляхів осі кишківник—мозок, зокрема в пацієнтів, які не досягли бажаних для здоров’я результатів за допомогою одного препарату.

Результати: Периферичні гормони, як-от глюкагоноподібний пептид-1 (GLP-1), вивільняються у відповідь на споживання їжі. Периферичні сигнали інтегруються в гіпоталамусі та задньому мозку й сприяють підтриманню енергетичного балансу. Ці ділянки мозку також взаємодіють з іншими системами, як-от мезолімбічна дофамінова система, яка стимулює споживання їжі завдяки її властивості приносити задоволення. Тому медичні втручання при ожирінні, як-от фармакотерапія та баріатрична хірургія, спрямовані на регуляцію різних компонентів осі кишкових гормонів і гедонічних механізмів мозку. Препарати — аналоги кишкових гормонів, як-от ліраглутид, семаглутид і тирзепатид, впливають на рецептор GLP-1, а тирзепатид також діє на рецептор глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду. Ці препарати переважно діють на гіпоталамус і стовбур мозку, зменшуючи споживання енергії. Дані про їхній вплив на систему винагороди й харчову поведінку, пов’язану з винагородою, неоднозначні.

Мета дослідження: За допомогою екологічного моментального оцінювання (EMA) ми перевірили, чи передбачають миттєва доступність привабливої їжі й апетитивний потяг споживання підлітками привабливої їжі та напоїв і порушення харчової поведінки, а також чи змінює характерні для людини гедонічний голод ці миттєві зв’язки. Підлітки віком 13–17 років (N = 74) протягом 10 днів брали участь у дослідженні EMA за допомогою смартфонів: вони проходили від трьох до семи опитувань на день у напіввипадковий час і повідомляли про епізоди споживання їжі.

Результати: Збільшення доступності їжі для окремих учасників передбачало вищу ймовірність споживання солодкої їжі під час наступного прийому їжі, а доступність їжі між учасниками була пов’язана з вищою ймовірністю споживання солоних/смажених продуктів. Апетитивний потяг був обернено пов’язаний зі споживанням солодкої їжі. Гедонічний голод як особиста риса посилював позитивний зв’язок між апетитивним потягом і подальшим споживанням солоних/смажених продуктів та LOCE. Результати підкреслюють, що під час розроблення стратегій підтримки здорового харчування підлітків слід враховувати як миттєві обставини, так і особисті риси.