Фолієва кислота й гомоцистеїн — тихий ворог кровоносних судин?

Мета дослідження: Терапія вітамінами групи B знижує концентрацію загального гомоцистеїну в плазмі крові й може бути корисним заходом для профілактики інсульту; однак ціанокобаламін (форма вітаміну B12) може прискорювати погіршення функції нирок і підвищувати ризик серцево-судинних подій у пацієнтів із порушеною функцією нирок.

Результати: Хоча перші дослідження не показали користі щодо зниження ризику інсульту, це могло бути пов’язано зі шкодою для учасників із порушеною функцією нирок. У пацієнтів із діабетичною нефропатією ціанокобаламін шкідливий, тоді як вітаміни групи B, схоже, зменшують кількість серцево-судинних подій серед учасників дослідження з нормальною функцією нирок. Наш метааналіз індивідуальних даних пацієнтів із двох великих досліджень терапії вітамінами групи B (VISP і VITATOPS) показує, що пацієнти з порушеною функцією нирок, які отримують високі дози ціанокобаламіну, не отримують користі від терапії вітамінами групи B для профілактики інсульту (відношення ризиків 1·04, 95% ДІ 0·84–1·27). Натомість пацієнти з нормальною функцією нирок, які не отримують високих доз ціанокобаламіну, мають значну користь від цього лікування (0.78, 0·67–0·90; p для взаємодії = 0·03).

Мета дослідження: За даними епідеміологічних досліджень, гіпергомоцистеїнемію визначено як незалежний фактор ризику серцево-судинних захворювань. Загальний рівень гомоцистеїну в плазмі підвищений за порушення функції нирок, що може бути наслідком серцево-судинного захворювання.

Результати: Однак імовірно також, що загальний гомоцистеїн у плазмі сприяє розвитку серцево-судинних захворювань, зокрема через вплив на функцію ендотелію та процеси згортання крові. На його рівень впливають складні взаємодії між вітамінами групи B, особливо фолатами, і поліморфізмами різних генів, залучених до обміну гомоцистеїну. Добавки з фолатами та іншими вітамінами групи B ефективно знижують загальний рівень гомоцистеїну в плазмі й покращують функцію ендотелію. Очікуються результати клінічних досліджень впливу на захворюваність і смертність від серцево-судинних хвороб.

Мета дослідження: Атеросклероз — хронічне захворювання, яке може серйозно загрожувати життю людини. Добавки фолієвої кислоти впливають на перебіг різних порушень, зокрема атеросклерозу, завдяки своїм антиапоптотичним і антиоксидантним властивостям.

Результати: Результати показують, що у групі HF+DEF атеросклеротичні ураження були вираженішими. Добавки фолієвої кислоти підвищили концентрацію фолатів у сироватці крові. Крім того, вони підвищили рівень холестерину ліпопротеїнів високої щільності, знизили рівень гомоцистеїну в плазмі й покращили антиоксидантну здатність у щурів з атеросклерозом. Ці результати узгоджуються з гіпотезою, що фолієва кислота полегшує перебіг атерогенезу, знижуючи рівень гомоцистеїну в плазмі й покращуючи антиоксидантну здатність у щурів, яких годували їжею з високим вмістом жиру.

Мета дослідження: Добавки фолатів мають вирішальне значення для профілактики вад нервової трубки, тоді як 5-метилтетрагідрофолат (5-MTHF), основна форма фолатів, що циркулює в крові, може мати перевагу з погляду фармакокінетики. Однак порівняльні дані для цієї групи населення поки що обмежені.

Результати: Дослідження завершили 96 учасниць (по 48 у кожній групі). Обидва втручання значно підвищили рівень фолатів в еритроцитах (FA: +262.00 нг/мл [IQR: 245.50]; 5-MTHF: +244.50 нг/мл [IQR: 233.50]; p = 0.714) і знизили рівень гомоцистеїну в плазмі; значущих відмінностей між групами не було. Однак приймання 5-MTHF призвело до більшого підвищення рівня 5-MTHF у плазмі порівняно з групою FA (медіанна зміна: +5.67 нг/мл [IQR: 5.93] проти +3.12 нг/мл [IQR: 6.47]; нескориговане p = 0.027; скориговане за вихідним рівнем p = 0.055) — ця різниця мала граничну статистичну значущість. Медіанне накопичення UMFA у групі FA було приблизно вдвічі вищим, але через ненормальний розподіл різниця не досягла значущості. Біодоступність 5-MTHF була порівнянною з фолієвою кислотою в різних категоріях ІМТ; тенденція до вищої біодоступності була виразнішою у жінок із нормальною вагою (p = 0.182), ніж у жінок із надмірною вагою (p = 0.304).