Інсулін і ожиріння — чи саме цей гормон спричиняє набір ваги?

Мета дослідження: Чинники способу життя, що підвищують ризик діабету, пов’язані з високим базальним рівнем інсуліну (гіперінсулінемією). Остання передбачає розвиток ожиріння в дітей і підлітків у майбутньому. Імовірно, гіперінсулінемія відіграє причинну роль у збільшенні жирової тканини, оскільки медикаментозне зниження секреції інсуліну зменшує масу тіла людей з ожирінням.

Результати: Генетичне вимкнення алелів гена інсуліну в мишей також знижує рівень інсуліну в організмі та запобігає ожирінню, спричиненому раціоном із високим вмістом жирів, або пом’якшує його. Гіперінсулінемія спричиняє набір ваги через фізіологічну дію інсуліну. Рівня інсуліну у верхній межі норми або трохи вище за норму достатньо, щоб пригнічувати ліполіз і стимулювати ліпогенез в адипоцитах. Щоб впливати на транспорт глюкози або вироблення глюкози печінкою, потрібні відповідно у шість або у два рази вищі рівні гормону. Здається обґрунтованим рекомендувати спосіб життя, який допомагає уникати високого рівня інсуліну, щоб обмежити анаболічну активність жирової тканини.

Мета дослідження: Інсулінотерапія або її інтенсифікація часто спричиняє збільшення маси тіла як при діабеті 1-го, так і при діабеті 2-го типу. Це збільшення може бути надмірним і негативно впливати на профіль серцево-судинного ризику.

Результати: Серед стратегій — обмеження дози шляхом підвищення чутливості до інсуліну за допомогою дієти й фізичних вправ або використання додаткових препаратів, що знижують апетит або потребу в інсуліні, як-от прамлінтид чи метформін. Схеми замісної інсулінотерапії, покликані імітувати фізіологічні норми, також мають забезпечувати максимально ефективне дозування інсуліну. Новий ацильований аналог інсуліну детемір, схоже, не має звичайної схильності спричиняти набір ваги. З’ясування фармакологічних механізмів, що лежать в основі цієї властивості, може допомогти прояснити механізми зв’язку інсуліну з регуляцією маси тіла.

Мета дослідження: Ожиріння є значною проблемою для здоров’я учасників із діабетом 1-го типу, які проходять інтенсивне лікування діабету. Часова динаміка та чинники, пов’язані з набором ваги після початку лікування, залишаються недостатньо вивченими. Зокрема, мало відомо про те, як відрізняється набір ваги в учасників із діабетом 1-го типу та без нього.

Результати: Річний набір ваги в групі INT досяг піку через 1,3 року після початку лікування і до та після цього піку був більшим, ніж у групі CONV і контрольній групі. На початку поширеність ожиріння в групі INT була нижчою, ніж у контрольній групі; через 2 роки вона була однаковою, а через 5 років перевищила показник контрольної групи. У групі CONV рівень ожиріння залишався нижчим, ніж у контрольній групі, у всі проміжки часу. Більший річний набір ваги в дослідженні DCCT був пов’язаний із нижчим рівнем гемоглобіну A1c, вищою дозою інсуліну та сімейною історією діабету 2-го типу. Більший набір ваги під час терапії INT відбувається у два етапи, через 2 роки призводить до такої самої або вищої поширеності ожиріння, ніж у контрольній групі, і залежить переважно від контролю рівня глюкози та сімейної історії. Це свідчить про вплив лікування та генетики на динаміку маси тіла.

Мета дослідження: Хоча традиційно вважалося, що діабет 1-го типу вражає худих людей, надмірна вага й ожиріння стають дедалі поширенішими серед людей із цим захворюванням.

Результати: Хоча традиційно вважалося, що діабет 1-го типу вражає худих людей, надмірна вага й ожиріння стають дедалі поширенішими серед людей із цим захворюванням. Вважається, що неп фізіологічна замісна інсулінотерапія, яка спричиняє периферичну гіперінсулінемію, профілі інсуліну, що не відповідають потребі в базальному інсуліні та інсуліні під час їди, перекуси для запобігання гіпоглікемії або поєднання цих чинників впливають на склад тіла й призводять до надмірного накопичення жирової тканини в людей із діабетом 1-го типу. Наслідки надмірної ваги або ожиріння для людей із діабетом 1-го типу викликають особливе занепокоєння, оскільки вони підвищують ризик ускладнень, пов’язаних як із діабетом, так і з ожирінням, зокрема серцево-судинних захворювань, інсульту та різних видів раку.

Мета дослідження: Хоча схуднути можна за допомогою будь-якого обмеження енергії в раціоні, чинні рекомендації щодо харчування не запобігли поверненню втраченої ваги або зростанню рівня ожиріння й надмірної ваги серед населення. Багато раціонів із високим вмістом вуглеводів і низьким вмістом жирів можуть заважати контролю ваги, оскільки значно підвищують рівень глюкози та інсуліну після їди.

Результати: Довгострокові дослідження на тваринних моделях також показали, що раціони на основі крохмалю з високим глікемічним індексом сприяють набору ваги, вісцеральному ожирінню та підвищенню концентрації ферментів ліпогенезу порівняно з ізокалорійними раціонами з контрольованим вмістом макронутрієнтів і крохмалю з низьким глікемічним індексом. У дослідженні за участю здорових вагітних жінок дієта з високим глікемічним індексом була пов’язана з більшою вагою на момент пологів, ніж збалансований за поживними речовинами раціон із низьким глікемічним індексом. У дослідженні раціону та ускладнень діабету 1-го типу глікемічний індекс загального раціону був незалежним чинником, що передбачав окружність талії в чоловіків. Ці результати надають наукове обґрунтування для рандомізованих контрольованих багатоцентрових досліджень, які порівнюватимуть вплив звичайних дієт і дієт із низьким глікемічним індексом на контроль ваги.