Гормони й набір ваги — це не ненажерливість, а порушення гормонального балансу?

Мета дослідження: Синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) — поширене ендокринне захворювання у жінок репродуктивного віку. До типових ознак СПКЯ належать гіперандрогенізм, полікістозні яєчники, хронічна ановуляція та метаболічні порушення.

Результати: Ці гормони пов’язані з метаболічними порушеннями, такими як діабет та інсулінорезистентність, надмірна вага й ожиріння, безпліддя та порушення менструального циклу у пацієнток із СПКЯ. Патологічні зміни цих гормонів, зокрема підвищення рівня інсуліну, зниження рівня гормону росту (GH), підвищення рівня греліну й лептинорезистентність, призводять до більшої поширеності діабету й ожиріння серед жінок із СПКЯ. При СПКЯ спостерігаються знижений рівень GH, підвищений рівень LEAP-2, високий базальний рівень LH, підвищене співвідношення LH/FSH, високий рівень андрогенів і низький рівень естрогену; ці зміни пов’язують із безпліддям. Мета цього оглядового дослідження — з’ясувати зміни гормональних профілів, зокрема інсуліну, GH, LH, FSH, андрогенів, естрогену, прогестерону, греліну, LEAP-2, аспрозину й субфатину, при СПКЯ. Це може допомогти визначити нові цілі для точнішої діагностики та лікування СПКЯ.

Мета дослідження: У цьому розділі розглянуто дані про те, що ожиріння характеризується специфічними моделями гормональних змін, пов’язаними як зі ступенем ожиріння, так і з розподілом жирової тканини. Багато з цих змін також спостерігаються у людей із синдромом Кушинга та синдромом полікістозних яєчників, зокрема гіперінсулінемія, зміни активності кори надниркових залоз, а також секреції та зв’язування статевих стероїдів.

Результати: Ожиріння верхньої частини тіла характеризується великими жировими клітинами з вищою активністю ліпопротеїнліпази (LPL), підвищеним базальним і стимульованим ліполізом, але слабким антиліполітичним ефектом інсуліну. Результати попередніх досліджень можливих генів-кандидатів указують на ймовірну генетичну основу гіперінсулінемії/інсулінорезистентності, що спостерігається при ожирінні верхньої частини тіла, однак для підтвердження потрібні подальші дослідження з більшою кількістю учасників. Сподіваємося, що результати таких молекулярних досліджень допоможуть краще зрозуміти генетичні передумови ожиріння та складні гормональні зміни на рівні тканин. Це має підтвердити єдину теорію причинних чинників, пов’язаних з ожирінням і супутніми станами.

Мета дослідження: Ожиріння є великою глобальною епідемією: у світі на нього страждають понад 300 мільйонів людей, а майже 1 мільярд дорослих мають надмірну вагу. Надмірна вага пов’язана зі значними ризиками для здоров’я, нижчою якістю життя та гіршими соціально-економічними перспективами, а також істотно збільшує витрати на охорону здоров’я.

Результати: Поки не доведено, чи сприяють підвищений рівень греліну або інші порушення рівня кишкових гормонів надмірному апетиту при синдромі Прадера—Віллі (PWS) на додачу до порушень у мозку. Посмертні дослідження гіпоталамуса людини та створення тваринних моделей PWS також можуть допомогти зрозуміти патофізіологію порушень харчової поведінки. При захворюваннях і PWS виявляли зміни орексигенних нейронів NPY та AGRP у гіпоталамусі або анорексигенних нейронів окситоцину. Функціональна нейровізуалізація за допомогою ПЕТ і фМРТ також дасть змогу розмежувати гормональні й мозкові шляхи, які відповідають за регуляцію апетиту в людини, та виявити їхні порушення при ожирінні.

Мета дослідження: При ожирінні спостерігають різні ендокринні порушення. Деякі з них вважають причиною розвитку ожиріння, тоді як інші розглядають як його вторинні наслідки; зазвичай вони зникають після схуднення.

Результати: Крім того, ожиріння є одним із клінічних проявів низки ендокринних захворювань. Гіпотиреоз, синдром Кушинга, дефіцит GH і тестостерону, синдром полікістозних яєчників, інсулінома, ураження гіпоталамуса та генетичні синдроми часто супроводжуються ожирінням. У більшості таких випадків належне лікування основного захворювання призводить до зниження ваги. Крім того, було виявлено, що жирові клітини є ендокринним органом, який виробляє кілька біологічно активних пептидів, що беруть участь у регуляції функції адипоцитів.

Мета дослідження: Лептин — гормон, який виділяють адипоцити, шлунок і плацента. Вік, стать, початок статевого дозрівання та споживання їжі — найважливіші фізіологічні чинники, що визначають рівень лептину.

Результати: Вік, стать, початок статевого дозрівання та споживання їжі — найважливіші фізіологічні чинники, що визначають рівень лептину. Відомо, що секрецію лептину регулюють інші гормони, як-от інсулін, глюкокортикоїди та статеві стероїди. Лептин відіграє важливу роль у регуляції голоду й насичення, а також у нормальному статевому дозріванні. Деякі дослідження за участю людей з ожирінням показали обнадійливі результати застосування лептину.

Мета дослідження: За останні 40 років поширеність ожиріння різко зросла й досягла масштабів епідемії. До 2030 року кількість людей з ожирінням у світі сягне 1,12 мільярда.

Результати: Кишкова мікробіота відіграє важливу роль у різних метаболічних станах, зокрема при ожирінні та діабеті 2-го типу, і впливає на обмін речовин в організмі через взаємодію з ентероендокринними клітинами, які регулюють секрецію інкретинів. Метаболіти кишкової мікробіоти, як-от коротколанцюгові жирні кислоти (SCFA) та індол, безпосередньо стимулюють вивільнення інкретинів ентероендокринними клітинами товстої кишки, впливаючи на відчуття насичення та споживання їжі. Крім того, баріатричні операції й терапія на основі інкретинів пов’язані зі збільшенням багатства й різноманіття кишкових бактерій. Розуміння ролі інкретинів, кишкової мікробіоти та її метаболітів у регуляції метаболічних процесів має вирішальне значення для розробки ефективних стратегій боротьби з ожирінням і пов’язаними з ним супутніми хворобами.

Мета дослідження: Тяжке ожиріння пов’язане з гормональним дисбалансом, гіперандрогенізмом та інсулінорезистентністю, які негативно впливають на репродуктивну фізіологію. Метаболічна та баріатрична хірургія (MBS) забезпечує тривале зниження ваги й поліпшення обміну речовин, однак її вплив на маркери оваріального резерву та репродуктивні гормони у жінок репродуктивного віку досі вивчений недостатньо.

Результати: ІМТ знизився з 42.38 ± 1.41 до 25.65 ± 0.34 кг/м² за 12 місяців (p < 0.001). Рівень AMH знизився з 3.13 ± 0.17 до 2.24 ± 0.44 нг/мл; AFC зменшився з 11.22 ± 1.60 до 7.16 ± 1.63 (правий яєчник) і з 11.09 ± 1.30 до 6.19 ± 0.86 (лівий яєчник). Рівні FSH, LH та естрадіолу зросли; SHBG майже подвоївся (36.26 → 63.77 нмоль/л); загальний тестостерон значно знизився (27.76 → 9.34 нг/дл); FAI знизився з 2.73 ± 0.85 до 0.53 ± 0.19; HOMA-IR знизився з 3.94 ± 0.46 до 1.66 ± 0.56 (для всіх показників p < 0.001). Кореляційний аналіз змін за Спірменом показав обернений зв’язок між ΔSHBG і ΔFAI (ρ = -0.420, p = 0.017), а також між ΔHOMA-IR і Δзагального тестостерону (ρ = -0.374, p = 0.035). Рукавна резекція шлунка була пов’язана зі значним поліпшенням інсулінорезистентності й андрогенного профілю, а також із поступовим підвищенням SHBG і зниженням FAI, AMH та AFC протягом 12 місяців.

Мета дослідження: Ожиріння мають 2,5 мільярда дорослих; воно порушує роботу гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової (HPO) осі через дисбаланс адипокінів і активність ароматази. Це спричиняє гормональні порушення, безпліддя та ризики під час вагітності. Баріатрична хірургія може відновити гормональний баланс і поліпшити регулярність менструацій. У цьому дослідженні оцінюють зміни репродуктивних гормонів і регулярності циклу протягом шести місяців після баріатричної операції в єгипетських жінок з ожирінням.

Результати: Протягом шестимісячного періоду спостереження після баріатричної операції відбулося дуже значне зниження маси тіла та ІМТ (p < 0.001). Спостерігалися значні гормональні зміни, зокрема підвищення рівнів FSH (p < 0.001) і LH (p = 0.001), зниження співвідношення LH/FSH (p = 0.005), а також помітне зниження рівнів естрогену й прогестерону (p < 0.001). Рівень AMH залишився стабільним (p = 0.6), а регулярність менструацій значно поліпшилася: з 20% на початку дослідження до 53.3% після операції (p = 0.001). Крім того, ступінь зниження ваги мав значущий позитивний зв’язок із післяопераційними рівнями FSH і LH. Втручання загалом добре переносилося: 82.4% учасниць повідомили про відсутність післяопераційних ускладнень. У поліпшенні ваги чи гормонального профілю не було значущих відмінностей між пацієнтками із СПКЯ та без нього.