Високий рівень інсуліну — чи шкодить він більше, ніж цукор?

Мета дослідження: Вплив інсуліну, який вводять ззовні для лікування діабету (DM), на серце останнім часом привертає значну увагу. Зокрема, постало питання, чи є інсулін належним лікуванням для пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу та серцевою недостатністю.

Результати: Крім того, надлишок інсуліну (гіперінсулінемія), який часто спостерігається під час застосування ін’єкційного інсуліну, схоже, сприяє запаленню, гіпертензії, дисліпідемії, атеросклерозу, серцевій недостатності та аритміям. Водночас слід наголосити, що більшість даних про вплив інсуліну на роботу серця отримано в дослідженнях in vitro на ізольованих серцях тварин. Тому значення результатів таких досліджень для людей слід оцінювати обережно. У цьому огляді ми підсумовуємо наявні дані про потенційний позитивний і негативний вплив інсуліну на серце та намагаємося відповісти на запитання, що важливіше: несприятливі ефекти інсуліну чи наслідки гіперглікемії, і що краще пояснює тісний зв’язок діабету з серцевою недостатністю.

Мета дослідження: Здатність інсуліну стимулювати утилізацію глюкози в осіб, які здаються здоровими, відрізняється у шість-вісім разів. Єдиний спосіб, у який люди з інсулінорезистентністю можуть запобігти розвитку діабету 2-го типу, — це виділяти підвищену кількість інсуліну, необхідну для компенсації зниженої чутливості до його дії.

Результати: Хоча компенсаторна гіперінсулінемія може запобігти розвитку гіперглікемії натще в людей з інсулінорезистентністю, ціною цього стають небажані фізіологічні ефекти підвищеної концентрації інсуліну в крові на тканини, чутливість яких до інсуліну залишається нормальною. У цій статті розглянуто взаємодію між інсулінорезистентністю на рівні м’язів і жирової тканини та нормальною чутливістю печінки до інсуліну. Це призводить до атерогенного ліпопротеїнового профілю, характерного для людей з інсулінорезистентністю. Не слід применшувати значення різної чутливості до інсуліну у виникненні змін обміну ліпопротеїнів, які підвищують ризик серцево-судинних захворювань у людей з інсулінорезистентністю.

Мета дослідження: Оцінити відмінності в інсулінорезистентності (ІР) між людьми з нормальною толерантністю до глюкози (NGT), гіперінсулінемією та NGT (HINS), порушеною толерантністю до глюкози (IGT) і нещодавно діагностованим цукровим діабетом 2-го типу (T2DM).

Результати: Значення M у групах NGT, HINS, IGT і T2DM становили відповідно 11.88 ± 2.93 mg · kg(-1) · min(-1), 6.23 ± 1.73 mg · kg(-1) · min(-1), 6.37 ± 2.12 mg · kg(-1) · min(-1) і 6.19 ± 1.89 mg · kg(-1) · min(-1). Значення M у групах HINS, IGT і T2DM були нижчими, ніж у групі NGT (P = 0.005); однак відмінності між групами HINS, IGT і T2DM не були статистично значущими (P = 0.835). Незалежними чинниками, що впливали на значення M, були обхват талії та рівень інсуліну натще (FINS). Прості індекси чутливості до інсуліну, особливо індекси Matsuda та Gutt, були значно пов’язані зі значенням M (P < 0.01). ІР спостерігалася в групах HINS, IGT і T2DM, а її рівень був однаковим у цих трьох групах. Незалежними чинниками, що впливали на ІР, були обхват талії та FINS.

Мета дослідження: Можливий зв’язок між гіперінсулінемією та артеріальним тиском вивчали в людей без ожиріння з нормальною толерантністю до глюкози. Спочатку порівняли реакцію рівнів глюкози в плазмі та інсуліну в сироватці крові на пероральне навантаження глюкозою (оральний тест толерантності до глюкози з 75 г глюкози) у 42 пацієнтів з есенціальною гіпертензією та 93 учасників контрольної групи з нормальним артеріальним тиском.

Результати: (середнього значення), підібраних індивідуально за віком, статтю та індексом маси тіла. Реакції рівнів глюкози в плазмі та інсуліну в сироватці на навантаження глюкозою в людей із гіпертензією були такими самими, як у людей з нормальним артеріальним тиском, тоді як середній рівень загального холестерину в сироватці був трохи вищим (p менше 0.05) у групі з гіпертензією. Значення систолічного й діастолічного артеріального тиску, а також концентрації загального холестерину й тригліцеридів у сироватці були подібними в людей із гіперінсулінемією та нормальним рівнем інсуліну. Ці результати не свідчили про тісний зв’язок між гіперінсулінемією та підвищеним артеріальним тиском у японців середнього віку без ожиріння, які мали нормальну толерантність до глюкози.

Мета дослідження: Відомо, що впливи, яких зазнає плід в утробі матері, впливають на довгострокове метаболічне здоров’я потомства. Інсулін є основним засобом для регулювання рівня глюкози в матерів із гестаційним діабетом.

Результати: У потомства чоловічої статі βAkt-HIP і βTSC2KO-HIP у віці 6-8 тижнів спостерігалася тимчасова непереносимість глюкози порівняно з контрольними тваринами того самого віку. У самиць обох моделей гомеостаз глюкози не відрізнявся від контрольного за стандартного раціону (NCD) і раціону з високим вмістом жирів (HFD). Гіперінсулінемія в матері без ожиріння, незалежно від наявності гіпоглікемії, не порушує істотно гомеостаз глюкози в потомства. Однак якщо гіперінсулінемія супроводжується інсулінорезистентністю, у потомства чоловічої статі збільшується маса тіла — відомий чинник ризику діабету 2-го типу.