Вакцини та автоімунні захворювання у дорослих — що кажуть лікарі поза основним медичним середовищем?

Мета дослідження: Оцінити, чи є причинний зв’язок між вакцинацією дорослих проти гепатиту B та автоімунними захворюваннями. Такий зв’язок стверджували переважно на підставі повідомлень про окремі випадки та неконтрольованих досліджень; також висувалося припущення, що синдром «автоімунного/автозапального розладу, спричиненого ад’ювантами» (ASIA) пов’язаний з імунізацією, зокрема вакцинацією проти гепатиту B.

Результати: Загалом зв’язку між вакцинацією проти гепатиту B і виникненням автоімунних захворювань не виявлено. Загальне відношення шансів становило 1,06, а 95% довірчий інтервал — 0,93–1,21; статистично значущої неоднорідності не було. Лише одне дослідження виявило значно підвищений ризик автоімунних захворювань після вакцинації проти гепатиту B. Попри численні повідомлення про окремі випадки, немає надійних наукових доказів того, що вакцинація проти гепатиту B спричиняє автоімунні захворювання.

Мета дослідження: Роль вакцинації у розвитку синдрому Гієна—Барре (СГБ) є суперечливою, хоча про випадки СГБ повідомляли після введення багатьох різних вакцин. У трьох містах Китаю з січня 2011 року до грудня 2015 року провели вкладене дослідження типу «випадок—контроль».

Результати: Скориговане відношення шансів виникнення СГБ упродовж 180 днів після вакцинації серед дітей і дорослих становило відповідно 0,94 (95% ДІ 0,54–1,62) і 1,09 (95% ДІ 0,88–1,32). Підвищеного ризику СГБ не виявили після вакцинації проти гепатиту B, грипу, гепатиту A, вітряної віспи, сказу, поліомієліту (живою вакциною), дифтерії, кашлюку (ацелюлярною вакциною), правця, кору, паротиту, краснухи, японського енцефаліту та менінгіту. Скориговане відношення шансів повторного виникнення СГБ після вакцинації серед дітей і дорослих становило відповідно 0,85 (95% ДІ 0,07–9,50) і 1,18 (95% ДІ 0,49–2,65). У цьому великому ретроспективному дослідженні ми не знайшли доказів підвищення ризику СГБ або його повторного виникнення серед дітей (≤ 18 років) чи дорослих (> 18 років) упродовж 180 днів після вакцинації будь-якого виду, зокрема вакцинації проти грипу.

Мета дослідження: Люди з автоімунними або імунозалежними захворюваннями (AID) більш схильні до інфекцій і часто мають тяжчі наслідки в разі зараження, що підкреслює важливість вакцинації. Однак досі незрозуміло, чи відрізняється ефективність вакцин (VE) у людей з AID і без них.

Результати: У дослідженні вакцини проти оперізувального герпесу вакцинованих 169 054 людей зіставили з такою самою кількістю контрольних учасників, зокрема по 10 994 людини з AID у кожній групі. Ефективність вакцини проти оперізувального герпесу становила 68,73 (95% ДІ 55,75–77,91) у групі з AID і 60,30 (55,59–64,52) у групі без AID (співвідношення VE: 1,14, 95% ДІ 0,93–1,30). Упродовж чотирьох сезонів грипу (2015/2016–2018/2019) до досліджень включили від 1 403 342 до 1 713 064 осіб, серед яких було від 56 662 до 78 320 людей з AID. Ефективність вакцини проти грипу відрізнялася залежно від результату, сезону й припущень, але в більшості аналізів співвідношення VE було близьким до одиниці (співвідношення VE: від -0,92 до 3,77), а всі довірчі інтервали включали одиницю. З урахуванням включених чинників, що могли спотворити результати, немає доказів суттєвої різниці в ефективності вакцин між людьми з AID і без них. Обидві вакцини мали подібну ефективність у цих групах, що свідчить про те, що ефективність не знижується у пацієнтів із розсіяним склерозом, запальними захворюваннями кишківника чи системними ревматичними захворюваннями. Потрібні подальші дослідження, щоб підтвердити ці результати для інших AID та інфекцій.

Мета дослідження: Дослідження вакцинації проти COVID-19 у людей з автоімунними захворюваннями (COVAD) мало на меті оцінити короткострокові небажані явища (НЯ), пов’язані з вакцинацією проти COVID-19, у пацієнтів із ревматоїдним артритом (РА).

Результати: Серед 9462 респондентів, які заповнили анкету повністю, 14,2% (n = 1347) мали діагноз РА; їхній середній вік (стандартне відхилення) становив 50,7 (13,7) року, 74,2% були жінками, а 49,3% — білими. Загалом 76,9% пацієнтів із РА повідомили про незначні НЯ, а 4,2% — про серйозні НЯ. У пацієнтів з активним і неактивним РА частота НЯ та госпіталізацій була подібною. Загалом про НЯ частіше повідомляли люди, які отримали BNT162b2 і mRNA-1273, а рідше — ті, хто отримав BBV152, порівняно з рештою. Частота серйозних НЯ та госпіталізацій була подібною для різних вакцин. Пацієнти, які приймали метотрексат і гідроксихлорохін, повідомляли про менше незначних НЯ, ніж ті, хто їх не приймав. Порівняно зі здоровими людьми та пацієнтами з іншими автоімунними ревматичними захворюваннями, пацієнти з РА повідомляли про подібну загальну кількість НЯ, загальну частоту незначних НЯ та госпіталізацій.

Мета дослідження: Люди з ослабленим імунітетом мають підвищений ризик тяжкого перебігу COVID-19, однак рекомендації щодо вакцинації для цих груп і далі змінюються.

Результати: У більшості досліджень період спостереження був коротким, тому ефективність вакцини, ймовірно, оцінено ближче до верхньої межі. З огляду на помірну впевненість у користі та низьку впевненість щодо шкоди, комісія наполегливо рекомендує вакцину проти COVID-19 сезону 2025–2026 усім людям з ослабленим імунітетом віком від 6 місяців, добираючи час вакцинації з урахуванням імуносупресивної терапії, стабільності клінічного стану та рівня поширення інфекції в громаді. Додаткові заходи — зокрема вакцинація членів сім’ї та ранній доступ до противірусних препаратів — залишаються важливими. Серед пріоритетів досліджень — визначення імунологічних показників захисту, оцінка його тривалості, оптимізація часу вакцинації та покращення даних про ефективність і безпеку в реальних умовах.

Мета дослідження: Респіраторні віруси, зокрема коронавірус тяжкого гострого респіраторного синдрому 2 (SARS-CoV-2, або COVID-19), респіраторно-синцитіальний вірус (РСВ) і вірус грипу, становлять значну загрозу для пацієнтів з ослабленим імунітетом: у них слабша імунна відповідь на вакцини та вища захворюваність.

Результати: Досі є прогалини в знаннях про імуногенність, тривалість захисту та клінічну ефективність, особливо для пацієнтів, які отримують терапію, що виснажує B-клітини, або перебувають на ранньому етапі після трансплантації. Пріоритетні напрями — визначення показників захисту, оптимізація графіків вакцинації, оцінка високодозових вакцин або вакцин з ад’ювантами та покращення даних про ефективність і безпеку в реальних умовах. Необхідні заходи для забезпечення рівності та доступу, щоб вразливі групи могли отримати вакцину. Ці рекомендації мають підтримати ухвалення рішень на основі доказів і підкреслюють потребу в узгоджених багатовірусних дослідженнях для розробки адаптованих стратегій вакцинації людей з ослабленим імунітетом.