Суглоби — берегти їх чи рухатися попри біль?

Мета дослідження: Визначити, чи корисні лікувальні вправи на суші для людей з остеоартритом коліна (ОА) з погляду зменшення болю в суглобі, поліпшення фізичної функції та якості життя.

Результати: Загалом було виявлено 54 дослідження. У 19 (35%) дослідженнях належним чином формували випадкову послідовність, приховували розподіл учасників і враховували неповні дані про результати. Однак результати досліджень можуть бути вразливими до систематичних похибок відбору, вибуття учасників і виявлення результатів. Об’єднані результати 44 випробувань показали, що вправи одразу після лікування помірно й істотно зменшували біль (12 балів зі 100; 95% ДІ від 10 до 15) і покращували фізичну функцію (10 балів зі 100; 95% ДІ від 8 до 13). Дані 13 досліджень показали, що вправи одразу після лікування незначно, але істотно покращували якість життя (4 бали зі 100; 95% ДІ від 2 до 5). Крім того, 12 досліджень надали дані про збереження ефекту через 2–6 місяців після лікування: біль у коліні істотно зменшився (6 балів зі 100; 95% ДІ від 3 до 9), а 10 досліджень показали покращення фізичної функції (3 бали зі 100; 95% ДІ від 1 до 5).

Мета дослідження: Оцінити ефективність вправ наприкінці лікування та під час тривалого спостереження порівняно з контрольним втручанням або іншими консервативними методами лікування в пацієнтів із синдромом болю у великому вертлюзі (GTPS).

Результати: До аналізу включили шість рандомізованих контрольованих досліджень за участю загалом 733 пацієнтів із GTPS. У трьох випробуваннях вправи порівнювали з удаваними вправами або спостереженням без лікування, у двох — з ін’єкцією кортикостероїдів, у двох — з ударно-хвильовою терапією, а в одному — з іншим видом вправ. Метааналізи показали, що в довгостроковій перспективі вправи трохи зменшують біль у кульшовому суглобі та тяжкість захворювання, а також трохи покращують оцінені пацієнтами фізичну функцію та загальну зміну стану порівняно з контрольною умовою. Серйозних небажаних явищ не зафіксовано. Порівняно з ін’єкцією кортикостероїдів вправи покращують загальну оцінку зміни стану в довгостроковій перспективі. Наявні дані переконливо свідчать на користь вправ як лікування першої лінії для пацієнтів із клінічно діагностованим GTPS. Порівняно з ін’єкцією кортикостероїдів вправи підвищують імовірність значного загального покращення стану пацієнта.

Мета дослідження: Метою цього дослідження було визначити параметри дозування силових вправ, пов’язані з покращенням болю та фізичної функції при остеоартриті коліна й кульшового суглоба (ОА), а також з’ясувати, чи залежали ці покращення від дотримання програми.

Результати: Для коліна й кульшового суглоба дані 280 досліджень показали помірну користь щодо болю, фізичної функції в повсякденному житті (ADL) та фізичної функції у спорті (SPORT) на користь втручань тривалістю від 3 до 6 місяців. Для коліна також виявлено помірну користь щодо фізичної функції в повсякденному житті на користь втручань тривалістю понад 6 і менш ніж 12 місяців. У 151 дослідженні коліна й кульшового суглоба, де наведено загальний обсяг вправ (частота, час, тривалість), не виявили зв’язку між обсягом вправ і розміром ефекту щодо болю та фізичної функції. Загалом 74 дослідження (69 для коліна, 5 для кульшового суглоба) містили придатні дані про дотримання програми. Зв’язку між дотриманням програми та розміром ефекту щодо болю й фізичної функції не виявлено. При ОА коліна й кульшового суглоба силові тренування тривалістю 3–6 місяців (а для коліна — понад 6 і менш ніж 12 місяців) зменшують біль і покращують фізичну функцію. Покращення не залежать від обсягу вправ чи дотримання програми, що свідчить: немає потреби суворо дотримуватися певного дозування вправ.

Мета дослідження: Дослідити вплив тренувань зі вправами для стабілізації лопатки на біль і відновлення функції в людей із синдромом імпінджменту плеча. Дизайн: протокол систематичного огляду зареєстрували в PROSPERO. Провели систематичний пошук у різних базах даних. Для визначення середньої різниці (MD) і 95% довірчого інтервалу (CI) щодо болю та відновлення функції використовували модель із випадковими ефектами.

Результати: До аналізу включили чотирнадцять досліджень (666 учасників). Додавання тренувань зі вправами для стабілізації лопатки до загальних вправ зменшило біль: MD - 0,8 см (95% ДІ від -1,07 до -0,4; I² = 0%) — і покращило функціональне відновлення та амплітуду відведення плеча: відповідно MD -13,27 (95% ДІ від -16,85 до -9,69; I² = 5%) і MD 2,74 градуса (95% ДІ від 0,3 до 5,2; I² = 0%). Однак упевненість у доказах низька або дуже низька. Значущої різниці в болю чи відновленні функції між учасниками, які виконували вправи для стабілізації лопатки з зворотним зв’язком і без нього, не виявили. Наші результати обнадійливі, однак для кращого підтвердження переваги програм реабілітації з вправами для стабілізації лопатки потрібні якісніші рандомізовані контрольовані дослідження.

Мета дослідження: Люди з м’язово-скелетними порушеннями плеча часто відчувають біль, слабкість і обмеження амплітуди рухів (ROM), які заважають їм виконувати важливі повсякденні заняття. Метою цього систематичного огляду було оцінити наявні докази щодо методів, які належать до сфери ерготерапії та спрямовані на зменшення болю й розширення участі у функціональній діяльності.

Результати: У цьому дослідженні розглянули 76 робіт: 67 із доказами рівня I, 7 — рівня II і 2 — рівня III. Виявлено переконливі докази того, що вправи на амплітуду рухів, вправи для зміцнення м’язів і мобілізація суглобів можуть покращувати функцію та зменшувати біль. Докази на користь фізичних методів лікування є помірними або неоднозначними залежно від захворювання плеча. Фахівці з ерготерапії можуть використовувати ці дані для ухвалення повсякденних клінічних рішень.

Мета дослідження: Ендопротезування колінного суглоба (TKA) успішно зменшує біль при остеоартриті коліна, але м’язова сила та функція тривалий час після операції залишаються зниженими. Активні силові вправи після операції можуть відігравати важливу роль. Систематично оцінити вплив активних силових вправ для нижніх кінцівок (ARE) на рухливість, фізичну функцію, м’язову силу та інтенсивність болю в пацієнтів після TKA.

Результати: Загалом було включено 14 рандомізованих контрольованих досліджень за участю 880 пацієнтів. Порівняно зі звичайними вправами (CE) активні силові вправи для нижніх кінцівок дали значно більше покращення показника MWS (MD 0.13, 95% ДІ 0.08–0.18, P < 0.00001), TUG (MD -0.92, 95% ДІ -1.55– -0.28, P = 0.005), KEP (SMD 0.58, 95% ДІ 0.20–0.96, P = 0.003), KFP (SMD 0.38, 95% ДІ 0.13–0.63, P = 0.003), згинання ROM (MD 2.74, 95% ДІ 1.82–3.67, P < 0.00001) і VAS (MD - 4.65, 95% ДІ - 7.86– -1.44, p = 0.005) одразу після втручання. Однак статистично значущих відмінностей між групами не було щодо 6MWT (MD 7.98, 95% ДІ -4.60–20.56, P = 0.21), SCT (MD -0.79, 95% ДІ -1.69–0.10, P = 0.08) і розгинання ROM (MD -0.60, 95% ДІ -1.23–0.03, P = 0.06). За результатами метааналізу, пацієнти після TKA, які виконують активні силові вправи для нижніх кінцівок, мають кращі клінічні результати щодо зменшення болю, відновлення сили та амплітуди рухів у коліні.

Мета дослідження: Остеоартрит коліна (KOA) є однією з провідних причин хронічного болю та фізичної непрацездатності серед старшого населення світу й створює величезне навантаження на системи охорони здоров’я. Попри зростання поширеності захворювання, клінічна практика й дослідження непропорційно зосереджені на заміні суглоба на пізній стадії, нехтуючи профілактикою та консервативним лікуванням на ранній стадії людей із високим ризиком.

Результати: Аналіз літератури показує, що структурований нехірургічний підхід «поетапного лікування протягом усього життя» має значну клінічну ефективність. Зокрема, поєднання зниження ваги завдяки харчуванню з фізичними вправами якнайкраще зменшує механічне навантаження на суглоби та системні маркери запалення; цілеспрямоване зміцнення м’язів разом із вправами для тіла й розуму, такими як тайцзі або йога, покращує середовище в суглобі та нервово-м’язовий контроль; біомеханічні ортези й фізіотерапія забезпечують значне короткочасне полегшення болю; а місцеві або системні НПЗП у поєднанні з внутрішньосуглобовими ін’єкціями ефективно допомагають контролювати стійкі гострі симптоми. Особливо важливі постійний клінічний нагляд і структуроване навчання пацієнтів: вони допомагають довше дотримуватися лікування та відтермінувати прогресування хвороби, помітне на рентгенівських знімках.

Мета дослідження: Фізична активність широко рекомендована для збереження здоров’я опорно-рухового апарату та контролю болю, пов’язаного з остеоартритом, хоча її користь зазвичай пояснюють зміцненням м’язів, контролем ваги та покращенням фізичної працездатності. Метою цього оглядового аналізу було ширше розглянути рух як фізіологічний регулятор рівноваги в синовіальних суглобах, сенсорного налаштування та функціонального пристосування.

Результати: Огляд літератури показує, що синовіальний суглоб є динамічним механічно-рідинним органом, у якому постійно взаємодіють хрящ, синовіальна оболонка, синовіальна рідина, капсула, субхондральна кістка, навколосуглобові тканини та сенсорні шляхи. Повторювані фізіологічні рухи можуть сприяти циркуляції синовіальної рідини, змащуванню, живленню хряща, роботі гіалуронової кислоти та лубрицину, оновленню матриксу, протизапальним сигналам, пропріоцептивному контролю та зменшенню болю внаслідок вправ. Натомість бездіяльність і відсутність навантаження можуть порушувати рух рідини, спричиняти пригнічення м’язової активності, скутість, тривале запалення, погіршення сенсорної функції та втрату працездатності. Надмірне або нерівномірно розподілене навантаження також може порушувати рівновагу через пошкодження матриксу, запалення, втому та підвищення чутливості до больових подразників.

Мета дослідження: У цьому дослідженні вивчали вплив програми нервово-м’язових вправ на положення колінного суглоба, біль, статичну й динамічну рівновагу в пацієнтів із genu varum (варусною деформацією колін). Сорок пацієнток віком 40–60 років із підтвердженою рентгенологічно genu varum та результатом ≥18,0 за коротким опитувальником болю Мак-Ґілла (SF-MPQ) випадковим чином розподілили до групи вправ (EG, n=20) або контрольної групи (CG, n=20).

Результати: Виявлено значущу взаємодію для KTKL, двобічного HIA, двобічного MPTA та оцінок болю (для всіх P<0.001). У групі EG зменшилися KTKL (-1.09 cm) і біль (-8.15), а HIA зріс (праворуч: +1.56°, ліворуч: +1.39°), як і MPTA (праворуч: +1.11°, ліворуч: +0.89°), тоді як у групі CG зміни були мінімальними. Для показників рівноваги в окремих вимірах статичної та динамічної рівноваги виявили значущу взаємодію (P<0.05); подальший аналіз показав, що покращення відбулися переважно в групі EG. 12-тижнева програма нервово-м’язових вправ може допомогти покращити показники, пов’язані з положенням кінцівок, зменшити біль і покращити окремі показники рівноваги в людей із genu varum.

Мета дослідження: Порівняти короткострокові результати через 4 тижні після додавання контрольованої мобілізації суглоба до блокади надлопаткового нерва під контролем УЗД (SSNB) і домашніх вправ у пацієнтів із замороженим плечем, а також з’ясувати чинники, пов’язані з недостатньою відповіддю на лікування.

Результати: Після коригування відповідного початкового показника та віку, порівняно з групою базового лікування, у групі комбінованого лікування оцінка VAS була нижчою [скоригована середня різниця (AMD) -0.78; 95% ДІ від -1.37 до -0.19; P = 0.010], а згинання вперед, відведення та зовнішня ротація були більшими (AMD відповідно 4.78°, 4.03° і 3.38°; для всіх P < 0.05); загальна оцінка SPADI була нижчою (AMD -6.80; 95% ДІ від -11.08 до -2.53; P = 0.002). Скоригована різниця між групами за загальним балом CMS не була статистично значущою (AMD 3.42; 95% ДІ від -0.50 до 7.35; P = 0.087). Загальна частота відповіді на лікування становила 89.39% у групі комбінованого лікування та 70.69% у групі базового лікування; після коригування за віком і початковою оцінкою VAS комбіноване лікування було пов’язане з нижчими шансами недостатньої відповіді (скориговане OR 0.319; 95% ДІ 0.117–0.868; P = 0.025). Частота небажаних явищ між групами істотно не відрізнялася (P = 0.147).