Ферменти підшлункової залози — чи є нестача ферментів причиною здуття живота та схуднення?

Мета дослідження: Зовнішньосекреторна недостатність підшлункової залози (ЗНПЗ) часто трапляється у пацієнтів із хронічним панкреатитом (ХП). Це проспективне багатоцентрове обсерваційне дослідження тривалістю 1 рік мало на меті оцінити зміни симптомів і якості життя пацієнтів із ХП та ЗНПЗ, які отримували замісну терапію ферментами підшлункової залози.

Результати: Загалом оцінено 294 пацієнтів (когорта 1, n = 206; когорта 2, n = 88). Через 1 рік частка пацієнтів із шлунково-кишковими симптомами та повторюваним болем суттєво зменшилася в обох когортах (P < 0.001). Полегшення симптомів відобразилося в покращенні показника GIQLI через 1 рік в обох когортах (P < 0.001), незалежно від тяжкості й причини ХП. Покращення показника GIQLI було виразнішим у когорті 2 (P < 0.001). У цьому дослідженні з оцінювання лікування панкреатин полегшував симптоми та покращував якість життя пацієнтів із ЗНПЗ, пов’язаною з ХП.

Мета дослідження: Досліджували терапевтичну ефективність звичайного препарату ферментів підшлункової залози свинячого походження (Pankreon-Granulat), препарату в кислотостійкій оболонці (Kreon) і кислотостійкого препарату грибкового походження (Nortase) для лікування тяжкої панкреатогенної стеатореї.

Результати: Усі три препарати ферментів забезпечили значуще (p less than 0.05) зниження загальної добової кількості жиру, що виділявся з калом. У групі лікування A це зниження становило в середньому 58% для Kreon (100,000 U ліпази/добу), 67% для Pankreon-Granulat (360,000 U ліпази/добу) і 54% для Nortase (75,000 U ліпази/добу). У групі лікування B відповідні показники становили 58%, 52% і 46% за тих самих доз. Отже, в обох групах ефект звичайного препарату ферментів підшлункової залози свинячого походження був загалом подібним до ефекту свинячого препарату в кислотостійкій оболонці та кислотостійкого препарату грибкового походження, хоча два останні препарати застосовували в дозах, що становили лише 1/4 дози першого.

Мета дослідження: Ми дослідили вплив замісної терапії ферментами підшлункової залози (PERT) на масу тіла, харчовий статус і якість життя (QoL) пацієнтів із зовнішньосекреторною недостатністю підшлункової залози після панкреатодуоденектомії.

Результати: За результатами аналізу пацієнтів, які дотримувалися протоколу, через 3 місяці після початку дослідження пацієнти в групі PERT набрали в середньому 1.09 kg, а пацієнти в групі плацебо втратили в середньому 2.28 kg (різниця між групами — 3.37 kg; P < .001). Однак в аналізі за початковим розподілом пацієнтів між групами різниці в масі тіла не спостерігалося. Через 3 місяці після початку дослідження середній рівень преальбуміну в сироватці зріс на 10.9 mg/dL у групі PERT і на 7.8 mg/dL у групі плацебо (P = .002). Низька прихильність до PERT була значущим чинником ризику схуднення (P < .001). Значущої різниці в показниках QoL між групами не було. В аналізі за початковим розподілом даних рандомізованого дослідження ми не виявили значущого впливу PERT на середню масу тіла пацієнтів із зовнішньосекреторною недостатністю підшлункової залози після панкреатодуоденектомії. Однак за умови активного навчання та спостереження PERT може збільшити масу тіла й покращити харчові показники. Номер у ClinicalTrials.gov: NCT02127021.

Мета дослідження: У дев’яти пацієнтів, яким виконали панкреатодуоденектомію та склерозування залишку підшлункової залози неопреном, досліджували розвиток недоїдання та порушеного травлення. Операція спричиняє повну втрату зовнішньосекреторної функції підшлункової залози, але зберігає функцію острівцевих клітин.

Результати: Середня маса тіла, яка одразу після операції становила 52.8 Kg, збільшилася до 54.9 Kg під час контрольного огляду в лікарні (p less than 0.01) і до 58.0 Kg після шести місяців терапії панкреліпазою ECM (p less than 0.05). Під час огляду в лікарні тест із D-ксилозою був нормальним у всіх пацієнтів, а стеаторея зменшилася із середніх 32.8 g/d без ферментних добавок до 16.7 g/d під час терапії панкреліпазою (16,050 одиниць ліпази/прийом їжі). Повна втрата зовнішньосекреторної функції підшлункової залози після операції переносилася добре. Фактично під час терапії панкреліпазою пацієнти відновили значну частину початкової маси тіла, а біохімічні показники недоїдання нормалізувалися.

Мета дослідження: Автори розглядають різні підходи до тривалої замісної ферментної терапії з огляду на складні механізми розвитку зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози. Цей стан виникає за хронічного панкреатиту, а також спостерігається при муковісцидозі — найпоширенішому спадковому захворюванні серед представників європеоїдної раси, яке може призвести до смерті.

Результати: Основні напрями досліджень замісної ферментної терапії — розроблення препаратів із високою концентрацією ферментів, запобігання їхній інактивації шлунковою кислотою та покращення змішування препаратів із їжею. Автори розглядають різні препарати ферментів: від порошку панкреатину до таблеток першого покоління з кишковорозчинною оболонкою. Також вони вивчають переваги застосування блокаторів H-2-рецепторів або антацидів і можливість стимуляції секреції гідрокарбонатів як доповнення до замісної терапії ферментами підшлункової залози. Значні переваги в лікуванні недостатності підшлункової залози забезпечило впровадження мікросфер із кишковорозчинною оболонкою: вони гарантують, що достатня кількість ферментів потрапить до дванадцятипалої кишки разом із їжею, і захищають ферменти від інактивації шлунковою кислотою.

Мета дослідження: Відносну ефективність трьох комерційних добавок із ферментами підшлункової залози щодо покращення всмоктування жиру дослідили за допомогою дихального тесту з [14C]триолеїном у 12 пацієнтів із хронічним панкреатитом. Дві добавки мали кишковорозчинну оболонку.

Результати: Попереднє лікування ранітидином не покращило всмоктування в пацієнтів, які отримували препарати без кишковорозчинної оболонки, але було ефективним у тих, у кого секреція кислоти була високою або нормальною (P less than 0.001). Наші результати свідчать, що рекомендованої дози препаратів із кишковорозчинною оболонкою недостатньо для дорослих пацієнтів із тяжким хронічним панкреатитом. Крім того, значна мінливість секреції кислоти в таких пацієнтів, можливо, пояснює різні результати інших досліджень щодо користі одночасного застосування антацидів і блокаторів H2-рецепторів. Регулярне вимірювання рівня секреції шлункової кислоти може допомогти оптимізувати вибір і форму ферментних добавок для підшлункової залози.

Мета дослідження: Зовнішньосекреторна дисфункція підшлункової залози — недостатньо розпізнане супутнє захворювання при цукровому діабеті 2 типу (T2DM), яке може погіршувати контроль рівня глюкози через порушене всмоктування, дефіцит вітаміну D і зниження стимуляції секреції інкретинів. Ми оцінювали вплив додаткової терапії панкреатином на обмінні показники при T2DM і досліджували, як на нього впливає зовнішньосекреторна функція.

Результати: В обох групах рівень HbA1c знизився, але в групі панкреатину зниження було більшим (-1.3 ± 1.0 % проти -1.1 ± 0.9 %; p = 0.014). Початкові рівні HbA1c (β = 0.419, p < 0.001) і FE-1 (β = -0.0025, p < 0.001) незалежно передбачали зміну HbA1c. Взаємодія лікування та FE-1 була значущою (β = -0.0088, p < 0.001), що свідчить: додаткова користь панкреатину проявлялася за рівня нижче приблизно 80 µg/g. Найвиразніше покращення контролю рівня глюкози спостерігалося в пацієнтів із FE-1 < 100 µg/g. Також було виявлено додаткові переваги щодо рівня тригліцеридів і вітаміну D. Додаткове застосування панкреатину помірно покращує контроль рівня глюкози при T2DM, головно в пацієнтів із тяжкою зовнішньосекреторною дисфункцією. Цільове призначення з урахуванням результатів тесту FE-1 може допомогти розробити більш індивідуальний підхід до лікування.

Мета дослідження: Мета — оцінити ефективність замісної терапії ферментами підшлункової залози (PERT) із застосуванням препаратів мікрокапсульованого панкреатину для корекції харчового статусу пацієнтів із хронічним панкреатитом (ХП) і супутньою зовнішньосекреторною недостатністю підшлункової залози (ЗНПЗ).

Результати: Після завершення PERT в обох групах спостерігалася виразна тенденція до збільшення ІМТ пацієнтів. У групі I цей показник зріс із 21.45 [95% довірчий інтервал (CI) 19.80-23.92] kg/m2 до 22.15 (95% CI 20.31-23.86) kg/m2, а в групі II — із 19.22 (95% CI 18.33-21.99) kg/m2 до 22.0 (95% CI 19.97-24.08) kg/m2. Водночас тривалість PERT (місяці) суттєво корелювала зі зміною маси тіла пацієнтів (r=0.4679; 95% CI 0.2384-0.6479, p=0.0002). Під час оцінювання лабораторних показників харчового статусу після PERT в обох групах виявили загальну тенденцію до підвищення рівнів загального білка, альбуміну, вітаміну D, магнію, трансферину та заліза. Однак статистично значущі відмінності в динаміці спостерігали переважно в пацієнтів групи II.

Мета дослідження: Діарею після гастректомії часто пов’язують із демпінг-синдромом або функціональними змінами. Однак маловідома причина порушеного всмоктування та погіршення харчового статусу — зовнішньосекреторна недостатність підшлункової залози (ЗНПЗ), спричинена анатомічними та фізіологічними змінами. Оскільки симптоми ЗНПЗ часто неспецифічні, її можуть не діагностувати, що за відсутності лікування призводить до поступового недоїдання.

Результати: Під час їди розпочали PERT із панкреатином, що містив 25,000 одиниць ліпази (Norzyme). Після лікування стеаторея зникла, а випорожнення нормалізувалися без обмеження жирів у раціоні. Згодом рівень альбуміну в сироватці нормалізувався, а маса тіла повернулася до норми, що свідчило про покращення харчового статусу. Цей випадок підкреслює клінічну цінність оцінювання харчового статусу для виявлення причин порушеного всмоктування, які можна лікувати, зокрема ЗНПЗ, у пацієнтів із тривалою діареєю після гастректомії.