Нетримання сечі — чи достатньо вправ Кегеля?

Мета дослідження: Нетримання сечі (НС) поширене серед жінок усіх вікових груп, але серед жінок після менопаузи ці симптоми трапляються частіше. Міжнародне товариство з утримання сечі радить жінкам із НС спершу спробувати консервативне лікування, наприклад тренування м’язів тазового дна (ТМТД), мета якого — зміцнити м’язи тазового дна й скоригувати характер їхньої активації.

Результати: Після відбору досліджень, застосування критеріїв включення та виключення й оцінювання ризику упередженості було проаналізовано п’ять рандомізованих контрольованих досліджень. Виявилося, що ТМТД мало значний і суттєвий вплив на рівень НС у всій групі пацієнтів (стандартизована різниця середніх між групами втручання та контролю — -1.30, 95% ДІ: -1.97, -0.62, pz ≤ 0.01, I2 = 88.5%; імовірність користі = 0.92). Повторний аналіз, після виключення досліджень, у яких ТМТД поєднували з електростимуляцією або біологічним зворотним зв’язком, дав подібні результати. ТМТД є ефективним методом лікування НС у жінок після менопаузи. Наш аналіз показує, що ймовірність значного поліпшення в пацієнток, які проходять ТМТД, порівняно з контрольною групою становить 92%. У майбутніх дослідженнях слід вивчити його ефективність у підгрупах жінок після менопаузи із симптомами генітоуринарного синдрому менопаузи (ГСМ).

Мета дослідження: Стресове нетримання сечі (СНС) — поширений розлад у жінок, який негативно впливає на якість життя. Вагітність і пологи вважаються важливими чинниками ризику, що безпосередньо впливають на тазове дно під час вагітності й пологів та підвищують ризик його дисфункції. Поширеність СНС у післяпологовий період у перші 12 місяців становить від 30 до 47%.

Результати: Результати дали змогу встановити, що ТМТД застосовують для тренування м’язів тазового дна і що це втручання за умови належної методики може запобігти СНС або вилікувати його. Застосування ТМТД на ранніх термінах вагітності позитивно впливає на здатність утримувати сечу після пологів.

Мета дослідження: Передумови та мета: Нетримання сечі (НС) частіше трапляється в жінок, ніж у чоловіків, а його поширеність зростає з віком. Воно створює психологічне й фізичне навантаження, яке негативно впливає на якість життя (ЯЖ) пацієнта.

Результати: Для систематичного огляду було відібрано десять статей, а для метааналізу — вісім. Результати: ЯЖ помірно поліпшилася, коли ТМТД застосовували для лікування жінок із НС. За контрольованими дослідженнями загальний ефект щодо ЯЖ був невеликим, а за дослідженнями з вимірюваннями до і після втручання в одній групі — помірним. Висновки: Від ТМТД також мали користь у таких окремих сферах ЯЖ, як соціальна активність і загальний стан здоров’я. Дослідження підтвердило ефективність ТМТД для поліпшення ЯЖ жінок із НС, особливо пацієнток зі стресовим нетриманням сечі.

Мета дослідження: Метою цього дослідження було оцінити ефективність поєднання цигуну з тренуванням м’язів тазового дна (ТМТД) для лікування легкого та помірного стресового нетримання сечі (СНС) у жінок після пологів. Було висунуто припущення, що комбіноване втручання дасть кращі результати, ніж саме ТМТД, оскільки враховуватиме як фізичні, так і психологічні аспекти відновлення.

Результати: У групі QGPFMT значно поліпшилися активність м’язів тазового дна, частота нетримання сечі та показники UDI-6. Однак між групами не було значущих відмінностей за показниками психологічного благополуччя, зокрема IIQ-7 і PSS. Поєднання цигуну з ТМТД — перспективний комплексний підхід до лікування післяпологового СНС. Хоча фізичні показники значно поліпшилися, для досягнення психологічних змін може знадобитися більше часу або додаткові психологічні втручання. У майбутніх дослідженнях варто розглянути поєднання з психологічною терапією, щоб підвищити загальну ефективність лікування післяпологового СНС.

Мета дослідження: Дисфункція тазового дна та нетримання сечі — одні з найпоширеніших гінекологічних проблем. Тренування м’язів тазового дна рекомендоване як лікування першої лінії; до нових підходів належать гіпопресивні вправи. Метою цього дослідження було проаналізувати ефективність 8-тижневої програми гіпопресивних вправ під наглядом фахівця щодо сили м’язів тазового дна та симптомів нетримання сечі.

Результати: Результати показали поліпшення сили м’язів тазового дна в групі гіпопресивних вправ: F (1117) = 89.514, p < 0.001; значно нижчий загальний показник PFIQ7, t (112) = 28.895, p < 0.001, і FPDI20, t (112) = 7.037, p < 0.001; а також поліпшення показників ICIQ-SF після 8 тижнів втручання порівняно з контрольною групою. Після 8-тижневого курсу гіпопресивних вправ спостерігалося зменшення симптомів, пов’язаних із розладами тазового дна. Крім того, поліпшилася скоротливість м’язів тазового дна та повідомлялося про зменшення вираженості симптомів нетримання сечі.

Мета дослідження: Електромагнітна стимуляція (EMS) стала потенційною альтернативою для лікування нетримання сечі в жінок. Однак досліджень, у яких EMS безпосередньо порівнюють із вправами Кегеля у випадках післяпологового стресового нетримання сечі (СНС), небагато.

Результати: Однак сила м’язів у групі EMS була значно більшою, ніж у групі Кегеля (16.5 проти 8.0 см вод. ст., p = 0.006). Показники UDI-6, результати годинного тесту з прокладкою та дотримання пацієнтками лікування суттєво не відрізнялися між групами EMS і Кегеля. EMS продемонструвала вищу здатність збільшувати силу м’язів тазового дна, ніж вправи Кегеля. Ці результати свідчать, що EMS може бути ефективнішим способом зміцнення м’язів тазового дна в жінок після пологів.

Мета дослідження: Надати рекомендації для клінічної практики щодо післяпологової реабілітації.

Результати: Для лікування стійкого нетримання сечі через 3 місяці після пологів рекомендована реабілітація тазового дна за допомогою вправ на скорочення його м’язів (рівень рекомендації A), незалежно від типу нетримання. Рекомендовано щонайменше 3 заняття з терапевтом під наглядом, поєднані з вправами для м’язів тазового дна вдома. Така післяпологова реабілітація поліпшує стан при нетриманні сечі в короткостроковій перспективі (1 рік), але не в довгостроковій (6–12 років). Рання реабілітація тазового дна (протягом 2 місяців після пологів) не рекомендована (рівень рекомендації C). У жінок із нетриманням калу післяпологова реабілітація тазового дна пов’язана з меншою поширеністю його симптомів у короткостроковій перспективі (1 рік) (EL3), але не в довгостроковій (6 і 12 років) (EL3). Реабілітація тазового дна після пологів рекомендована для лікування нетримання калу (рівень рекомендації C), однак результати не зберігаються в середньо- та довгостроковій перспективі.

Мета дослідження: Нетримання сечі в післяпологовий період пов’язане з біомеханічними й гормональними змінами, що відбуваються під час вагітності та пологів, а також із травмуванням промежини під час пологів. Нині фізіотерапію розглядають як один із консервативних методів лікування нетримання сечі на цьому етапі. Тому мета цього огляду — проаналізувати наукову літературу й оцінити вплив фізіотерапії на післяпологове нетримання сечі.

Результати: Із 51 виявленої статті зрештою було включено 8, які відповідали критеріям і темі дослідження. Щодо втручань, усі статті описували тренування м’язів тазового дна. Крім нетримання сечі, у цих дослідженнях оцінювали інші показники, як-от сила, витривалість, якість життя та сексуальна функція; значущі результати отримали в 6 із усіх розглянутих досліджень. Тренування м’язів тазового дна корисне для лікування нетримання сечі після пологів, тому рекомендуються вправи під наглядом і контролем у поєднанні з домашніми тренуваннями. Неясно, чи зберігається користь із часом.

Мета дослідження: Тренування м’язів тазового дна (ТМТД) рекомендоване як лікування першої лінії при нетриманні сечі (НС), однак жінки з НС не завжди належно дотримуються лікування. Ефективність мобільних застосунків для проведення ТМТД у жінок із НС поки що недостатньо встановлена.

Результати: До метааналізу включили загалом 12 рандомізованих контрольованих досліджень (РКД) за участю 1,647 осіб (група мобільного застосунку: 823; група звичайного лікування: 824). Метааналіз показав, що порівняно зі звичайним лікуванням втручання за допомогою мобільного застосунку суттєво зменшували вираженість НС (MD = -1.93, 95% ДІ: -2.87, -0.98; P < 0.0001) і частоту епізодів нетримання (MD = -2.28, 95% ДІ: -3.62, -0.94; P = 0.0008). Крім того, вони поліпшували дотримання лікування (RR = 1.42, 95% ДІ: 1.26, 1.59; P < 0.00001), показник PGI-I (RR = 3.79, 95% ДІ: 1.27, 11.29; P = 0.02) і якість життя (MD = -2.78, 95% ДІ: -4.43, -1.14; P = 0.0009). Цей метааналіз свідчить, що ТМТД за допомогою мобільних застосунків може бути додатковим способом поліпшити дотримання лікування та оцінювані пацієнтками результати. Однак поліпшення симптомів може бути меншим за поріг клінічної значущості, а достовірність доказів залишається низькою.