Антидепресанти — що лікарі та травники кажуть про їхні побічні ефекти й припинення приймання?

Мета дослідження: Сексуальні порушення — поширений побічний ефект антидепресантів, який може спричиняти значний дискомфорт і часто призводить до того, що пацієнти не дотримуються призначеного лікування. Сексуальну функцію слід цілеспрямовано оцінювати до початку лікування, регулярно під час нього та після його завершення.

Результати: Досліджень, які порівнюють ризик сексуальних порушень при застосуванні окремих антидепресантів, недостатньо. Однак можна обґрунтовано вважати, що цей ризик найбільший для селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та інгібіторів зворотного захоплення серотоніну й норадреналіну (СІЗЗСН), нижчий — для трициклічних антидепресантів (за винятком кломіпраміну) та міртазапіну, а найнижчий — для моклобеміду, агомелатину, ребоксетину й бупропіону. Для лікування сексуальних порушень, спричинених антидепресантами, потрібен індивідуальний підхід (наприклад, розгляд інших можливих причин, зменшення дози, призначення препарату для усунення побічного ефекту або перехід на інший антидепресант). Сексуальну дисфункцію після приймання СІЗЗС нещодавно визначили як можливий, хоча й рідкісний, побічний ефект СІЗЗС і СІЗЗСН.

Мета дослідження: За останні три десятиліття у США невпинно зростали поширеність депресії та використання антидепресантів. Антидепресанти — препарати, які найчастіше призначають у США.

Результати: Порівняно з продовженням приймання антидепресантів, їх припинення підвищує ризик рецидиву або повторної появи симптомів депресії. Поступове зниження дози одночасно з когнітивно-поведінковою терапією може зменшити цей ризик. Якісних доказів щодо застосування антидепресантів під час вагітності бракує. І депресія, і застосування антидепресантів пов’язані з передчасними пологами.

Мета дослідження: Антидепресанти призначають пацієнтам із депресивними та тривожними розладами й іншими станами. Даних про синдром відміни антидепресантів (ADS) і пов’язані з ним наслідки небагато, хоча для деяких пацієнтів вони можуть бути обтяжливими.

Результати: Комплексний підхід, що поєднує медикаментозне лікування та психотерапію, може зменшити неприємні наслідки, які виникають під час припинення приймання препаратів. Крім того, стратегія припинення лікування має включати індивідуально підібрані заходи та навчання пацієнтів. У майбутніх дослідженнях слід спиратися на загальноприйняті визначення ADS та пов’язаних явищ, таких як відміна антидепресантів, і докладніше вивчати нейробіологічні механізми цих станів. Також потрібно розрізняти явища, пов’язані з ADS, і рецидив депресії та використовувати класифікацію, засновану на нейронауці, замість класифікації за групами препаратів.

Мета дослідження: Побічні ефекти з боку шлунково-кишкового тракту часто спостерігаються в пацієнтів із великим депресивним розладом (ВДР), які приймають антидепресанти, і можуть призводити до припинення лікування. Мета цього метааналізу — кількісно оцінити короткострокову частоту таких побічних ефектів у пацієнтів із ВДР, які приймають антидепресанти другого покоління.

Результати: Усі розглянуті антидепресанти частіше спричиняли побічні ефекти з боку шлунково-кишкового тракту, ніж плацебо. Есциталопрам і сертралін виявилися найгірше переносимими для шлунково-кишкового тракту: вони були пов’язані з усіма розглянутими побічними ефектами, за винятком закрепу та підвищеного апетиту. Міртазапін виявився антидепресантом із найменшою кількістю побічних ефектів із боку кишечника — він був пов’язаний лише з підвищеним апетитом. Отже, поширені антидепресанти мають різні профілі побічних ефектів із боку шлунково-кишкового тракту, що, можливо, зумовлено механізмами їхньої дії. Під час призначення антидепресантів лікарям слід зважати на особливості переносимості кожного препарату, щоб пацієнти краще дотримувалися лікування й отримували кращі результати.

Мета дослідження: Симптоми відміни відомі для трициклічних антидепресантів, інгібіторів моноаміноксидази, селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та інших антидепресантів. Описано широкий спектр симптомів, які дещо відрізняються залежно від групи антидепресантів; імовірно, існує кілька груп симптомів або синдромів відміни.

Результати: У новонароджених можуть виникнути симптоми відміни, якщо мати приймала антидепресанти під час вагітності, а можливо, і під час грудного вигодовування. Пацієнтка та лікар мають враховувати це, ухвалюючи рішення щодо призначення препаратів. Симптоми відміни мало вивчали систематично, тому більшість наведених тут рекомендацій ґрунтується на окремих повідомленнях або думках експертів. Для створення надійної доказової бази для майбутніх рекомендацій потрібні дослідження.

Мета дослідження: Синдром відміни антидепресантів виникає приблизно у 20 відсотків пацієнтів після раптового припинення приймання антидепресанту, який вони приймали щонайменше шість тижнів. Типові симптоми цього синдрому — симптоми, схожі на грип, безсоння, нудота, порушення рівноваги, чутливі розлади та підвищене збудження.

Результати: Синдром відміни антидепресантів імовірніший за тривалішого лікування та коротшого періоду напіввиведення препарату. Слід уважно стежити за появою симптомів відміни й ретельно розпитувати пацієнтів, чи не припинили вони приймати препарат випадково або навмисно. Перед призначенням антидепресантів пацієнтів потрібно попередити про можливі проблеми, пов’язані з раптовим припиненням приймання. Інформування про це поширене й, імовірно, недостатньо розпізнаване клінічне явище допоможе запобігти його повторенню та зменшити ризик помилкового діагнозу.

Мета дослідження: Антидепресанти нового покоління широко застосовують як препарати першого вибору для лікування великого депресивного розладу; їх вважають безпечнішими за трициклічні препарати.

Результати: Іноді такі побічні явища можуть зберігатися після припинення приймання препарату й спричиняти захворювання, викликане медичним втручанням. Інші причини для занепокоєння — ризик самогубства, безпека в разі передозування, синдроми відміни, ризики під час вагітності та грудного вигодовування, а також ризик злоякісних пухлин. Тому під час обґрунтованого вибору антидепресанту потрібно враховувати можливу користь і ризики, імовірність відповіді на лікування та вразливість до побічних ефектів. Результати цього огляду мають спонукати лікарів ретельно оцінювати доцільність призначення антидепресантів кожному пацієнтові окремо й розглядати альтернативні методи лікування, якщо вони доступні.

Мета дослідження: Літнім людям часто призначають антидепресанти, і нерідко вони приймають їх упродовж кількох років. Через вікові фізіологічні зміни та ризик взаємодії препаратів у разі одночасного приймання багатьох ліків ця група особливо вразлива до побічних ефектів.

Результати: Літнім людям часто призначають антидепресанти, і нерідко вони приймають їх упродовж кількох років. Через вікові фізіологічні зміни та ризик взаємодії препаратів у разі одночасного приймання багатьох ліків ця група особливо вразлива до побічних ефектів. Якщо лікування більше не потрібне, слід розглянути можливість його припинення — поступово й за ретельно узгодженим планом, зважаючи на можливу появу симптомів відміни. Регулярна переоцінка лікування та спільне з пацієнтом ухвалення рішень допомагають оптимально застосовувати антидепресанти в цій групі.

Мета дослідження: Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) широко застосовують як препарати першого вибору для лікування великого депресивного розладу (ВДР) і тривожних розладів. До поширених побічних ефектів належать сексуальні порушення, тривожність, безсоння та зміни апетиту. Також повідомлялося про судомні напади, особливо за наявності таких чинників ризику, як старший вік, випадки епілепсії в родині, супутні неврологічні захворювання та високі дози антидепресантів.

Результати: У другому випадку жінка з генералізованим тривожним розладом (ГТР) перенесла два генералізовані тоніко-клонічні напади, які за часом збіглися з прийманням пароксетину. В обох випадках поглиблене обстеження, зокрема лабораторні аналізи, електроенцефалографія (ЕЕГ), КТ і МРТ, не виявило відхилень. Це свідчило про можливий зв’язок нападів із препаратом. Згодом обох пацієнтів перевели на атиповий антидепресант агомелатин; після цього напади повністю припинилися, а симптоми порушення настрою та тривожності помітно поліпшилися. Ці спостереження свідчать, що судомні напади слід розглядати як можливий побічний ефект СІЗЗС, а агомелатин можна розглядати як альтернативний препарат для пацієнтів із ризиком судомних нападів, пов’язаних із прийманням антидепресантів.

Мета дослідження: Передумови та цілі: Реакція на лікування антидепресантами дуже різниться, і вважається, що на цю мінливість може впливати метаболічний фенотип CYP2D6. У великій когорті, сформованій на основі населення, досліджували, чи пов’язаний метаболічний фенотип CYP2D6 із результатами лікування антидепресантами в реальних умовах.

Результати: Для флуоксетину значущого зв’язку не виявили. Зв’язки зі зміною препарату були обмеженими, а значущих зв’язків із побічними ефектами не виявили. Висновки: варіації CYP2D6, схоже, переважно впливають на раннє припинення приймання антидепресантів у перші 30 днів лікування, особливо пароксетину, венлафаксину та міртазапіну, а не на перехід на інший препарат чи побічні ефекти. Ці результати спостережень підтверджують важливість взаємодії генів із конкретними препаратами й указують на можливу роль призначення лікування з урахуванням CYP2D6 у клінічній практиці, особливо протягом перших 30 днів приймання антидепресантів.